МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КОЛЕДЖ ПОДІЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО АГРАРНО-ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

“Інформатика”

Конспекти лекцій для студентів I курсів

Кам’янець-Подільський

1. Вступ. Основні поняття інформатики

План.

1. Що таке інформатика? Поняття інформації.

2. Форми та засоби передачі, зберігання інформації.

3. Носії інформації. Кодування інформації.

4. Одиниці вимірювання інформації.

5. Історія розвитку ПК.

& Література:

Шестопалов Є.А. Інформатика. Базовий курс. Ст. 5 -27.

4 Теоретичні відомості

Інформатика – це наука про інформацію та інформаційні процеси в природі та суспільстві, методи та засоби одержання, зберігання, обробки, передачі, опрацювання, використання, захисту інформації та управління інформаційними процесами.

Інформатика сформувалась як наука завдяки розвитку комп'ютерної техніки.

Головна функція інформатики полягає у розробці методів і засобів перетворення інформації.

Основними завданнями інформатики є:

- дослідження інформаційних процесів;

- розробка нових інформаційних технологій;

- створення апаратно-програмного забезпечення.

Слово "комп'ютер" означає пристрій для обчислювання.

Поняття “інформація ” в інформатиці є одним із основних.

Інформація – це відомості про об’єкти навколишнього світу, які сприймаються людиною, твариною, рослинним світом або спеціальними пристроями і підвищують їх рівень інформованості.

Інформація передається за допомогою повідомлень. Повідомлення бувають усними, письмовими, у вигляді малюнків, жестами, спеціальними знаками (азбука Морзе, світлові сигнали та прапорці).

За допомогою повідомлень проводиться обмін інформацією між людьми, між людьми і машинами, між машинами; обмін сигналами у тваринному та рослинному світі, від клітини до клітини, від організму до організму.

Інформаційні процеси відбуваються при передачі інформації від джерела до приймача за допомогою каналу передачі.

Джерелом інформації можуть бути природні об'єкти, книжки, газети, малюнки, наукові експерименти, конструкторські розробки.

Каналами передачі можуть бути світлові, звукові, електричні сигнали, електромагнітні хвилі (телефон, телефакс, модем)

Приймачами інформації можуть бути люди, тварини, рослини, прилади та машини.

Інформаційні технології

Зі стародавніх часів людське суспільство вдосконалювало способи "виробництва" інформації і методи доставки її до користувача. Значення своєчасного одержання інформації було настільки великим, що створювалися різноманітні споруди для передачі різних відомостей.

Збирання, обробка і передача інформації з розвитком науки і техніки стали вимагати спеціальних методів (технологій).

Інформаційні технології – це сукупність засобів і методів збирання, обробки, зберігання, передачі та використання інформації.

Інформаційні ресурси – це відомості, які становлять цінність для суспільства і можуть бути оцінені подібно до матеріальних ресурсів.

До сучасних інформаційних ресурсів належать наукові відкриття , теорії, винаходи, проекти машин, відомості про надра землі і глибини океанів, твори художників, поетів тощо. Усе це накопичується віками і визначає інтелектуальну потужність держави

Форми і способи подання інформації.

1. Символьна форма.

2. Текстова.

3. Графічна.

Способи передавання інформації.

1. Літери і знаки.

2. Жести, малюнки, картини.

3. Звукозапис, відеозапис.

4. Скульптури, кінофільми.

Види інформації.

- аналогова – міняє своє значення поступово (показник ртутного термометра, годинник зі стрілками.

- дискретна – міняє своє значення з певним кроком (електронний годинник)

Носії інформації.

1. Папір, картон, фотокартки, кіноплівка.

2. Перфокарти та перфострічки.

3. Магнітні стрічки та магнітні диски.

4. Магнітні картки.

5. Оптичні диски.

Кодування інформації – це перетворення інформації без зміни її змісту в інший вигляд за допомогою певного коду.

Код – це набір правил перетворення для кодування.

Загальна структура кодування:

Джерело → Кодування → Канал передачі → Декодування → Приймач

Для кодування інформації в комп’ютері використовується восьмизначний двійковий код з допомогою нуля та одиниці.

Найменше значення, яке приймає об’єм інформації – 1 біт (значення 1 або 0)

Комбінація із восьми біт – 1 байт.

Байт – двійковий код порції інформації за допомогою якої у комп’ютері відображаються текст, креслення, малюнки, фотографії, рухомі об’єкти, музика.

Об’єм інформації вимірюється кількістю байт у повідомленні.

1 кіло Байт (1 К байт) – 2¹⁰ байт = 1024 байт

1 мега Байт (1 М байт) – 2¹⁰К байт = 1024 К байт

1 гіга Байт ( 1 Г байт) – 2¹⁰ М байт = 1024 М байт

Історія розвитку ПК.

Перший комп'ютер – ENIAK був створений на замовлення міністерства оборони США в 1945 році. Його маса – 30 тонн, мав 18 тисяч радіоламп (сучасні електричні лампи). Через велику кількість випромінюваного тепла, вимагала потужних кондиціонерів. Швидкодія 5 тисяч операцій за секунду. Програму роботи набирали вручну перемикачами і кабелями на спеціальному полі.

Американський математик Джон фон Нейман запропонував записувати програму в електронну пам'ять комп'ютера для її виконання. Це збільшило швидкодію комп'ютера. Він також запропонував використовувати війкову систему числення для виконання обчислень і запису команд програми.

Перший комп'ютер з програмою в пам'яті одержав назву EDSAC. Він був створений в Кембріджському університеті (Англія) в 1949 році.

В 40-50-х роках створювали комп'ютери на основі радіоламп.

Основоположником обчислювальної техніки в СРСР і в Україні був академік С.О.Лебедєв. Під його керівництвом в Електротехнічному університеті в Києві в 1951 році був створений перший в СРСР комп'ютер під назвою МЭСМ (малая электронно-счётная машина). Пізніше в Московському інституті точної механіки і обчислювальної техніки Лебедєв керував створенням най швидкодіючої (1 мільйон операцій за секунду) у світі на той час великої електронно-обчислювальної машини БЭСМ-6 (1952 рік).

В 1948 році були винайдені транзистори. Це призвело до зменшення розмірів комп'ютера в сотні разів і підвищено їх надійність.

В 1965 році був випущений перший міні-комп'ютер РДР-8 розміром з холодильник, вартістю в 20 тис. дол. (в 40-50-х роках він коштував мільйони).

В 1968 році був створений комп'ютер на базі інтегральних схем, а в 1970 році фірма Intel почала продавати інтегральні схеми пам'яті.

В 1970 році вчені фірми Intel винайшли мікропроцесор – Intel-4004 (4-х бітовий).

В 1973 році – перший персональний комп'ютер Альтаір – 8800 на основі мікропроцесора Intel – 8080.

У серпні 1981 р. новий комп'ютер під назвою IBM PC був офіційно показаний публіці і дуже швидко набув широкої популярності у користувачів.

Принцип відкритої архітектури, який дав можливість постійно вдосконалювати окремі частини комп'ютера, забезпечив великий успіх комп'ютеру IBM PC.

Покоління ЕОМ

1. Перше покоління – на базі радіоламп. Eniac – перша машина в 1945 році.

2. Друге покоління – на базі транзисторів з 1955р. В Україні –“Мир-1”, “Мир-2”.

3. Третє покоління – на базі інтегральних схем. В 1965р. перший комп’ютер.

4. Четверте покоління – на базі мікропроцесора.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке інформація? Способи передачі інформації.

2. Види та властивості інформації.

3. Як кодується інформація в комп’ютері?

4. Одиниці вимірювання інформації.

5. Покоління ЕОМ.

2. Будова та принцип функціонування ПК.

План

1. Апаратне та програмне забезпечення ПК.

2. Пристрої введення-виведення інформації.

3. Пам’ять, її види.

& Література:

1. Руденко В.Д. Практичний курс інформатики. Ст. 5-20.

2. Шестопалов Є.А. Інформатика. Базовий курс., ст. 9-13, 27-39.

4 Теоретичні відомості

Основні складові обчислювальної системи:

1. апаратна складова ПК;

2. програмна складова ПК.

Апаратне забезпечення ПК:

1. Центральний мікропроцесор;

2. Системна шина;

3. Пристрої введення-виведення інформації.

4. Внутрішня і зовнішня пам’ять;

Центральний мікропроцесор – це основний пристрій ПК. Він виконує програму, яка зберігається у внутрішній пам’яті, керує спільною роботою всіх інших пристроїв і виконує різноманітні операції над ними.

Найважливішою його характеристикою є його продуктивність (швидкодія). Продуктивність, в першу чергу, залежить від тактової частоти, яку вимірюють у мегагерцах. За допомогою тактової частоти синхронізується робота усіх пристроїв ПК.

Крім тактової частоти до найважливіших характеристик мікропроцесора відносять такі:

1. Розрядність. Це кількість внутрішніх двійкових розрядів, яка суттєво впливає на його продуктивність.

2. Кількість розрядів, пов'язаних із системною адресною шиною, та кількість розрядів, пов'язаних з системною шиною даних.

Адресна шина визначає кількість адресних чарунок пам'яті, причому за довжину чарунки взято довжину в 1 байт.

Вся історія розвитку мікропроцесорів пов'язана з поліпшенням названих характеристик.

В ІВМ комп'ютерах використовують мікропроцесори фірми Intel. В першому ПК використовували 8-розрядний мікропроцесор Intel 8080. Потім пішли більш потужніші: 16-розрядні, 32-розрядні, 64-розрядні (Pentium, 1993р.).

Центральний мікропроцесор, внутрішня пам'ять, системна шина розташовані в окремому блоці, який називають системним. Пристрої зовнішньої пам'яті розташовані на системному блоці. Усі пристрої введення-виведення підмикають до системної шини через відповідні спеціальні плати, які називають адаптерами або контролерами (електронні схеми, які управляють роботою пристроїв комп'ютера). Центральний мікропроцесор, внутрішня пам'ять, системна шину, адаптери та контролери розміщують на одній платі, яку називають материнською.

Системна шина виконує функцію зв'язку між мікропроцесором, внутрішньою пам'яттю, пристроями введення-виведення. Розрізняють адресну шину та шину даних. Адресну шину використовують для зв'язку мікропроцесора з пам'яттю, а шину даних – для зв'язку мікропроцесора з пристроями введення-виведення.

Програмне забезпечення поділяють:

a) Системне програмне забезпечення;

b) Прикладне програмне забезпечення;

Системне програмне забезпечення поділяють:

a) Операційні системи;

b) Системи програмування;

c) Сервісні програми

Операційна система – це комплекс програм, які призначені для керування роботою машини і організації взаємодії користувача з ПК.

Системи програмування призначені для полегшення та часткової автоматизації процесу розробки та від лагодження програм. Мови програмування.

Сервісні програми розширюють можливості ОС. Їх ще називають утилітами: організовують виведення на принтер текстових файлів, виконують архівацію, розархівацію файлів і т.д.

Прикладне програмне забезпечення поділяють:

a) Загального призначення: текстові редактори, графічні системи, електронні таблиці, системи управління базами даних;

b) Спеціального призначення: пакети прикладних програм для статичної обробки даних, бухгалтерського обліку; програми навчального призначення.

Пристрої введення-виведення поділяються:

a) Стандартні – дисплей, клавіатура;

b) Нестандартні (периферійні) – магнітні та оптичні диски, принтери, сканери, миша.

Пристрої введення:

a) Клавіатура;

b) Миша;

c) Сканер

d) Диски

Пристрої виведення:

a) Монітор;

b) Принтер – матричні, струмені, лазерні.

c) Колонки.

Види пам’яті: внутрішня і зовнішня.

Внутрішня пам’ять: оперативна (RAM, пам'ять з довільним доступом), постійна (ROM, пам'ять для зчитування).

Дані оперативної пам'яті зберігаються до тих пір доки включений комп'ютер. Дані постійної пам'яті заносяться при її виготовленні (постійний запам'ятовуючий пристрій). В постійній пам'яті зберігаються програми для перевірки пристроїв (складових) комп'ютера, перевірки завантаження операційної системи, виконання базових функцій по обслуговуванню пристроїв комп'ютера. Оскільки більша частина цих програм пов'язана обслуговуванням вводу-виводу, часто вміст постійної пам'яті називають BIOS (базова система введення-виведення). В BIOS міститься також програма настройки конфігурації комп'ютера. Вона дозволяє встановити деякі характеристики пристроїв комп'ютера.

Відеопам'ять – для зберігання зображення, яке виводиться на екран монітора.

Зовнішня пам'ять – призначена для тривалого зберігання програм та даних. Зовнішня пам'ять реалізовується у вигляді накопичувачів на магнітних гнучких і магнітних жорстких та оптичних дисках.

Магнітні гнучкі диски: 5,25 дм – 1,2Мбайт; 3,5 дм – 1,44Мбайт

Оптичні диски – до 600-700Мбайт.

Питання для самоконтролю.

1. Пристрої введення інформації.

2. Пристрої виведення інформації.

3. Види пам’яті.

4. Види програмного забезпечення.

Стрелка вправо с вырезом: До змісту

3. Пристрої введення-виведення інформації.

План

1. Монітор. Його характеристики

2. Клавіатура. Призначення основних груп клавіш.

3. Мікропроцесор та його характеристики.

4 Теоретичні відомості

Монітор призначено для відображення інформації на екрані електронно-променевої трубки. Він керується відеоконтролером (відеоадаптером), який знаходиться в системному блоці. Відеоконтролер містить свою особисту пам'ять, яку називають відеопам'яттю.

Відеоконтролер може задавати текстовий або графічний режим роботи. В текстовому режимі на екран виводяться тільки символи, які закодовані кодами. Звичайно на екрані розміщується 25 рядків по 80 символів. Поточне місце екрану, куди вводитиметься черговий символ, відмічається мерехтливим значком, який називається курсором.

В графічному режимі на екран виводиться будь-яке зображення. Елементами його є точки (пікселі).

Основні характеристики монітора:

Роздільна здатність;

Кількість кольорів (палітра);

Розмір екрана.

Роздільна здатність визначається кількістю точок по вертикалі та горизонталі екрана. Чим більша кількість точок, тим вища роздільна здатність, тобто вища якість зображення. Кількість вироблюваних точок залежить від розміру відео пам’яті. В сучасних комп'ютерів її об'єм дорівнює 1Мбайт.

В текстовому режимі весь екран монітора розбивається на прямокутники розміром 8╳8 точок, інколи 9╳14. Такі прямокутники називають знакомісцем. Відеопам'ять зберігає інформацію за кожним знакомісцем, а саме: код символу, його колір, колір фону, на якому відображається символ.

За кількістю відображуваних кольорів сучасним можна вважати адаптер з 256 кольоровістю. Колір кожного пікселя зберігається у відео пам’яті.

Розмір екрана монітора вимірюють по діагоналі в дюймах. Дюйм – це англійська міра довжини, яка дорівнює 2,54см.

Найпоширенішими є 14-дюймові екрани. Використовують також 15-, 17-, 19-, 20- та 21-дюймові екрани.

Клавіатура призначена для введення до ПК символьної інформації, а також для управління роботою ПК. Для кожного символу виділяється клавіша, натискуючи на яку ми і вводимо код символу в ПК. Символ кодується 8-бітовими двійковими числами. В більшості ПЕОМ використовується IBM-сумісна клавіатура, яка має 101 клавішу і кілька індикаторів, які сигналізують про режими роботи клавіатури.

За своїм призначенням всі клавіші поділяються на чотири поля. Перше (центральне) поле вміщує клавіші з літерами, цифрами, розділовими знаками, а також ряд управляючих клавіш. Як видно з надписів на клавішах, для більшості з клавіш центрального поля натискування однієї й тієї самої клавіші може призводити до введення різних символів залежно від режиму роботи клавіатури. Перехід до того чи іншого режиму багато в чому визначається програмою, яка керує роботою клавіатури.

Перехід у режим введення великих літер здійснюється натисканням клавіші [CapsLock]. При цьому загоряється індикатор CapsLock в правому верхньому куті клавіатури. Повторне натискання клавіші [CapsLock] переводить клавіатуру в режим введення малих літер. Натискування комбінації з двох клавіш здійснюється так: натиснути першу клавішу в комбінації і, не відпускаючи її, натиснути другу.

Друге поле містить 12 функціональних клавіш [F1-F12], а також деякі управляючі клавіші. В разі натискування функціональних клавіш комп'ютер виконує дії, які визначаються програмою, що в даний момент виконується на комп'ютері.

Третє поле містить клавіші управління курсором монітора. Натискування клавіш ←↑→↓ зумовлює переміщення курсору на екрані монітора на одне знакомісце відповідно ліворуч, праворуч, вгору, вниз.

End – переміщує курсор на кінець рядка.

Home – переміщує курсор на початок рядка

Четверте поле містить клавіші, які можна використовувати для набору цифр і знаків арифметичних операцій або управління курсором. Перехід режиму введення цифр здійснюється натисканням клавіші [NumLock] (при цьому загоряється індикатор NumLock). Повторне натискання цієї клавіші (індикатор при цьому гасне) переводить клавіші цього поля в режим управління курсором аналогічно клавішам третього поля.

Призначення деяких управляючих клавіш і комбінацій клавіш клавіатури.

PqUp – сторінка вгору. Використовують в ситуаціях, зв'язаних з переглядом на екрані монітора текстів, що займають більше ніж один екран (сторінку). Натискування цієї клавіші зумовлює виведення на екран попередньої сторінки тексту.

PqDown – сторінка вниз.

Ins – переключення клавіатури в режим вставки.

Del – вилучення символу в позиції курсору (справа)

Tab – клавіша табуляції, переміщує курсор на вісім позицій вправо.

BackSpase – вилучення символу зліва від курсору.

Print Screen – друкування екрана. При натисненній клавіші Shift натиснути клавішу PrintScreen, то на принтер виведеться зображення екрана.

Esc – вихід. Дозволяє відмовитись від будь-яких розпочатих дій.

Enter – введення. Приступити до виконання введеної команди. При введення даних – завершити введення даних в даному рядку.

Управляючі клавіші Ctrl і Alt натискують в комбінації з іншими клавішами.

Ctrl + Alt +Del – перезавантаження операційної системи.

Pause – тимчасове припинення виконання програми.

Типи мікропроцесорів та їх характеристики.

Найголовнішим пристроєм комп¢ютера, його “мозком”, є мікропроцесор – невелика електронна схема, яка виконує усі обчислення і обробку інформації і вміщується на крихітному кристалі кремнію. Мікропроцесор вміє виконувати сотні різноманітних операцій і виконує їх з швидкістю в кілька десятків і сотень мільйонів операцій за секунду. В комп¢ютерах типу IBM PC використовуються мікропроцесори фірми Intel, а також сумісні з ними мікропроцесори інших фірм (AMD, Cyrix, IBM та інші). Мікропроцесори фірми Intel, які застосовуються в IBM PC – сумісних комп¢ютерах такі: Intel – 8088, 80286, 80386 (модифікації SX і DX), 80486 (модифікації SX, SX2, DX, DX2, DX4), Pentium, Pentium Pro, вони розташовані в порядку зростання продуктивності та ціни. Різниця в продуктивності цих мікропроцесорів дуже велика.

Найважливішою характеристикою мікропроцесора є його продуктивність (швидкодія). Продуктивність, в першу чергу, залежить від тактової частоти, яку вимірюють у мегагерцах. За допомогою тактової частоти синхронізується робота усіх пристроїв ПК.

Крім тактової частоти до найважливіших характеристик мікропроцесора відносять такі:

- Розрядність. Це кількість внутрішніх двійкових розрядів, яка суттєво впливає на його продуктивність.

- Кількість розрядів, пов'язаних із системною адресною шиною, та кількість розрядів, пов'язаних з системною шиною даних.

Типи мікропроцесорів.

1. 80286/8088 – цей мікропроцесор застосовується в обчислювальних системах класу ХТ; тактова частота – 4,77 МГц, швидкодія 0,33 млн. операцій за секунду.

2. 80286 – випущений фірмою IBM в 1984 році, застосовується в PC AT; тактова частота 6,8-20 МГц, швидкодія 0,66-0,99 млн. операцій за секунду.

3. 80386 (назив. також 80386 DX) – з’явився в 1985 році, тактова 16 МГц (діапазон тактової частоти 25-40 МГц), швидкодія 6 млн. операцій за секунду.

4. 80486 – випущений фірмою Intel в 1989 році, існувало 4 різновидності: 80486DX (тактова частота – 33-50 МГц); 80486 SX (тактова частота – 20-33МГц); 80486DX2 (тактова частота – 50-60 МГц); 80486DX4 (тактова частота – 100-133 МГц);

5. 80586 – випущений фірмою Intel в 1993 році і названий Pentium (тактова частота – 66 МГц, швидкодія 112 млн. операцій за секунду); в даний час випускаються мікропроцесори з внутрішнім помножувачем частоти в 1,5-2 рази на 133, 150, 166, 200 МГц.

6. 80686 – з’явились в 1995-1997 рр. CPU Pentium Pro (представник першого покоління Р6) і Pentium ІІ (представник другого покоління Р6) фірми Intel, а також К6 фірми AMD і 6х86 фірми Cyrix. Ці процесори забезпечують найвищий рівень продуктивності.

Питання для самоконтролю.

1. Види процесорів.

2. Призначення клавіш клавіатури.

3. Види процесорів.

4. Характеристики моніторів.

4. Зовнішні пристрої персонального комп¢ютера.

План.

1. Принтер та його види.

2. Сканер та його характеристики. Ручні маніпулятори.

3. Техніка безпеки при роботі з ПК.

4 Теоретичні відомості

Пристрої друкування. Призначені для виведення на папір, а в деяких випадках і на спеціальну плівку символьної та графічної інформації. В ПК як пристрої друку використовують принтери, інколи плоттери.

Принтери бувають: матричні, струминні, лазерні.

Найрозповсюджені – принтери матричного типу. Вони можуть працювати в текстовому або графічному режимі.

Спосіб одержання зображення символів у них подібний до способу одержання символів на екрані монітора. Друкувальна голівка матричного принтера має 9 або 24 металевих штирків (голівок), близько розміщених по вертикалі. Одержавши сигнал від комп'ютера, штирки ударяють по фарбувальній стрічці і залишають на папері відмітки – крапки. Потім голівка пересувається на один крок ліворуч або праворуч і друкує наступний стовпець крапок. Сукупність таких крапок і утворює зображення. Інформація для рядка, який друкується, зберігається в спеціальній пам'яті принтера в закодованому вигляді. Кожній крапці рядка, що друкується, в пам'яті, відповідає свій біт, в який схема управління друкуванням заносить 1, якщо крапку треба друкувати, і 0 – якщо крапка не друкується.

В струминних принтерах зображення одержується шляхом нанесення на папір рідкого тонера. В них друкарські голівки – це форсунки, які виприскують тонер на папір. Крім того, деякі моделі струминних принтерів працюють в кольорі.

Лазерні принтери забезпечують найвищу швидкість та найкращу якість порівняно з іншими.

Їх принцип дії такий: лазерний промінь електризує поверхню друкуючого барабана. При цьому ступінь електризації залежить від вигляду зображення, яке потрібно друкувати. Ділянки барабана зі зміненою полярністю притягують порошок тонера, який наноситься на папір.

Плотери використовують в основному в інженерній практиці. Вони забезпечують друкування креслень високої якості, в тому числі і багатоколірне друкування.

Сканери призначені для введення в комп’ютер графічних об’єктів (малюнків, фотографій тощо). Принцип дії сканера ґрунтується на перетворенні зображення на електричні сигнали, а саме, зображення (наприклад, фотографія) накладається на поверхню, під якою установлена лінійка фотоприймальних елементів. Лінійка фотоприймальних елементів з освітлювачем сканує по зображенню і далі світлові сигнали перетворюються в електричні. Таким чином, в комп’ютері створюється деяка “електронна копія” – фотографія.

Сканери поділяються на ручні, планшетні, роликові і проекційні .

При використанні ручних сканерів користувач сам переміщує сканер по поверхні зображення. За один прохід вводиться смуга зображення, яка має стандартну ширину 105 мм. Потім робиться другий і наступні проходи доти, поки не буде введене все зображення.

В планшетних сканерах лист із зображенням лягає на спеціальну поверхню. Далі здійснюється автоматичне сканування всього зображення і введення його в комп’ютер.

В роликових сканерах зображення на аркуші паперу формату А4 протягується через сканер. Після зчитування зображення аркуш викидається зі сканера.

Проекційні сканери використовують в основному для введення проекцій тривимірних предметів.

Основною характеристикою сканера є роздільна здатність, яка визначається кількістю точок на дюйм. Зараз використовують сканери з роздільною здатністю 300-2400 dpi.

Ручні маніпулятори. Призначені для швидкого переміщення курсору в задану точку екрана та для виконання інших дій. До них відносять: миша, кульковий маніпулятор, джойстик.

Миша – це пристрій з двома або трьома кнопками. Переміщення миші по поверхні килимка призводить до переміщення курсору миші на екрані монітора.

У кулькового маніпулятора кулька розміщена зверху. Переміщення курсору відбувається при обертанні кульки. Кульковий маніпулятор може вбудовуватися в клавіатуру і в цьому його перевага.

Джойстик використовується в основному для ігор. Зовнішньо він має вигляд рукоятки з кнопкою. При обертанні рукоятки переміщується на екрані і її курсор.

Техніка безпеки при роботі з ПК.

Приступаючи до роботи з ПК, необхідно завжди пам'ятати, що це дуже складна та дорога апаратура, яка потребує акуратного і обережного ставлення до неї, високої самодисципліни на всіх етапах роботи.

При роботі з ПК забороняється:

- торкатися до екрана і тильного боку монітора, проводів живлення і пристроїв заземлення, з'єднувальних кабелів;

- порушувати порядок ввімкнення-вимкнення апаратурних блоків, намагатись самостійно усунути виявлену несправність в роботі апаратури;

- класти на апаратуру класти сторонні предмети;

- працювати на комп'ютері у вологій одежі і з вологими руками.

Під час роботи на комп'ютері необхідно:

- дотримуватись положень інструкції з експлуатації апаратури;

- працювати на клавіатурі чистими сухими руками, не натискувати на ті чи інші клавіші без потреби або навмання;

- під час перерви в роботі вимикати комп'ютер лише в тому разі, коли обробка поточної інформації завершена і вміст оперативної пам'яті занесено на магнітні диски;

- працювати на комп'ютері на відстані 60-70 см. від екрана, дотримуватися правильної постави, не сутулячись і не нахиляючись.

Питання для самоконтролю.

1. Принтер та його види.

2. Сканер та його характеристики. Ручні маніпулятори.

3. Техніка безпеки при роботі з ПК.

5. Поняття про операційні системи.

План.

1. Класифікація та функції операційних систем.

2. Файлова структура ОС.

4 Теоретичні відомості

Операційна система – це комплекс програм, які призначені для управління роботою машини і організації взаємодії користувача з ПК.

Операційні системи доповнюють апаратні засоби. Вони являють собою набір програмних модулів, які дозволяють користувачеві керувати машиною, а також забезпечувати взаємодію програм з зовнішніми пристроями та один з одним. ОС ПЕОМ має розвинений набір сервісних програм, які дозволяють здійснювати перевірку функціонування пристроїв комп'ютера, розмітку дискет.

На сьогодні вже нараховується кілька десятків типів ОС для ПЕОМ. Найбільш розповсюдженими та відомими з них є MS DOS та WINDOWS.

До основних функцій ОС, що забезпечують взаємодію програм з апаратурою, треба віднести такі: взаємодію програм з зовнішніми пристроями, взаємодію програм одна з одною, розподіл оперативної пам'яті, виявлення помилкових та нестандартних ситуацій та ін.

До основних функцій ОС, що забезпечують загальне керування ресурсами комп'ютера, необхідно віднести: форматування дискет, виведення на екран монітора каталогу, копіювання файлів з однієї дискети на іншу та ін.

Кожна ОС забезпечує кілька видів взаємодії (інтерфейсу):

– інтерфейс користувача – взаємодія між користувачем та апаратно-програмними засобами комп'ютера.

– апаратно-програмний інтерфейс – взаємодія між програмним і апаратним забезпеченням.

– програмний інтерфейс – взаємодія між різними видами програмного забезпечення.

Класифікація операційних систем.

По інтерфейсу, який надається користувачеві, ОС можна поділити на неграфічні та графічні.

Неграфічні ОС реалізують інтерфейс командного рядка, який набирається з клавіатури. (ОС MS DOS ).

Графічні ОС реалізують більш зручний інтерфейс, при якому управління комп'ютером здійснюється дією миші на графічні елементи на екрані. (WINDOWS).

У складі ОС ПЕОМ можна виділити три частини: командну мову, файлову систему та систему управління зовнішніми пристроями (драйвери зовнішніх пристроїв).

Командна мова – це набір команд, які вводяться користувачем з клавіатури та негайно виконуються. До цих команд відносять команди зчитування інформації з дискет, запису в оперативну пам'ять, запуску програми, видачі каталогу на екран монітора, форматування дискет. Командна мова – це та частина ОС, яка здійснює підтримку взаємодії користувача з усіма ресурсами ПЕОМ. Цю частину ОС, яка здійснює аналіз та виконання команд користувача, називають командним процесором.

Файлова система – це сукупність програм, які забезпечують роботу з файлами та каталогами, а також сама сукупність файлів та каталогів, які зберігаються на зовнішніх пристроях ПЕОМ.

Файл – це програма або організована сукупність цифрових, алфавітно-цифрових та ін. даних. У зв'язку з цим розрізняють програмні файли та файли даних.

Для управління зовнішніми пристроями використовують спеціальні програми, які називають драйверами. Кожен тип зовнішнього пристрою обслуговується індивідуальним драйвером. Драйвери стандартних зовнішніх пристроїв іноді зберігаються у ПЗП. Драйвери інших зовнішніх пристроїв зберігаються на системному диску.

Файлові системи.

Кожен файл має свій ідентифікатор, який складається з двох частин: імені та типу файлу (розширення). Імена файлів містять до восьми латинських літер, цифр та деяких спеціальних символів, а розширення – до трьох літер, цифр і деяких інших символів. Тип файлу визначає сам користувач або програма, яка породжує цей файл.

Кожен файл реєструється у змісті файлів, тобто каталозі, який ще називають директорією. У каталозі для кожного файлу реєструються: ім'я файлу, його тип, розмір пам'яті, яку займає файл, дата і час створення файлу. Сам каталог має ім'я та може зберігатися в іншому каталозі разом з іменами звичайних файлів. У цьому випадку створюється ієрархічна (деревоподібна) файлова структура.

Як фізичний носій файлів найчастіше використовують гнучкі, жорсткі магнітні диски або оптичні диски.

Накопичувачам на гнучких магнітних дисках присвоюються імена А: та В:. Накопичувачу А: відведена ведуча роль. Накопичувач В: вважається допоміжним. Диск, на який записана ОС, називають системним.

Жорсткому диску присвоюється ім'я С:. Він, як правило розбивається на кілька областей, які називають логічними дисками. Їм надають імена D:, E:, F:. На диски С: записують системне програмне забезпечення, яким користуються усі користувачі.

Оптичному диску надається перша буква після використаної для ознаки магнітного диску.

Якщо у комп'ютері є жорсткий диск, то завантаження операційної системи слід виконувати саме з цього диска і не рекомендується здійснювати її з дискети.

В разі відсутності жорсткого диска ОС завантажується з звичайного диска А:.

В ПЕОМ з жорсткими накопичувачами організовується ієрархічна структура файлів. У цьому випадку сам каталог має ім'я, яке зареєстроване в іншому каталозі. Перший каталог підпорядкований другому. Другий каталог може бути зареєстрований в третьому. При цьому на кожному диску є кореневий каталог, у якому реєструються звичайні файли та підкаталоги першого рівня і т.д.

Низки включених один в один позначаються їх іменами, розділеними знаком / - (слеш).

Для ієрархічної системи природно вказати не тільки ім'я файлу, але й його положення. Для цього використовують низку підпорядкованих каталогів, яку називають маршрутом або шляхом до заданого файлу.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке операційна система?

2. Види операційних систем?

3. Що таке файл?

4. Що таке каталог?

5. Що таке шлях до файлу?

6. Операційна система Windows.

План.

1. Історія розвитку ОС Windows.

2. Функції та склад ОС Windows.

3. Робочий стіл. Панель задач. Головне меню Windows.

4. Поняття вікна. Типи вікон. Структурні елементи типового вікна Windows.

5. Завершення та завершення роботи у Windows.

& Література:

Шестопалов Є.А. "Windows 95-98 для початківця." Ст. 11-26.

4 Теоретичні відомості

Загальні відомості про операційну систему Windows.

Кожна ОС забезпечує кілька видів взаємодії (інтерфейсу):

- інтерфейс користувача;

- апаратно-програмний інтерфейс;

- програмний інтерфейс.

У складі ОС входять такі модулі:

- Базове ядро – керує файловою системою, забезпечує передачу між пристроями комп’ютера.

- Командний процесор – виконує команди користувача.

- Драйвери – забезпечують роботу з зовнішніми пристроями.

- Утиліти – виконують допоміжні роботи.

Класифікація операційних систем.

- Неграфічні – реалізують інтерфейс командного рядка, який набирається з клавіатури

- Графічні – реалізують більш зручний інтерфейс при якому керування комп’ютером здійснюється дією миші на графічні елементи на екрані.

Windows – операційна система, яка забезпечує одночасно роботу кількох додатків (програм). Будь-яка програма у Windows відображається у вікні.

Основні поняття Windows

При роботі з ОС Windows використовують поняття об'єкт – це все те, з чим оперує Windows: програма, група програм, диск, папка, файл, документ, піктограми, ярлики та інше.

Класичне поняття файл залишається без змін, проте Windows 95 допускає використання довгих імен файлів (255 символів), записаних літерами будь-якого алфавіту.

Каталоги у Windows називають папками. Це місце на диску де зберігаються файли. Всередині однієї папки не допускається наявність двох папок з однаковими іменами.

Ярлик – це посилання на деякий об'єкт, який захований у файловій системі. Використання ярликів прискорює доступ до додатків, папок і документів. Ярлики створює користувач.

Піктограма – це графічне зображення значком об’єкта, який знаходиться десь у файловій системі.

Документ – це файл, створений за допомогою однієї з програм-додатків в ОС Windows і прикріплений до цієї програми.

Робочий стіл. Панель завдань. Головне меню

При вмиканні комп'ютера, на якому встановлена операційна система Windows , на екрані монітора з'явиться головне вікно, яке називають Робочим столом. На ньому розташовані піктограми, ярлики, папки. Деякі піктограми, наприклад Мой компьютер, Входящие, Сетевое окружение та інші установлюються в процесі інсталяції Windows.

Основні елементи Робочого столу:

1. Об’єкт "Мой компьютер"

2. Об’єкт "Корзина"

3. Внизу Робочого столу у вигляді сірої полоски "Панель задач", що містить кнопку "Пуск", яка відкриває Головне меню Windows. При запуску будь-якого додатку чи відкритті папки на панелі завдань з’являється кнопка, яка представляє цей додаток чи папку.

Головне меню системи має сім стандартних пунктів пунктів (команд). Команди головного меню, які відмічені знаком ►, мають додаткові меню (підменю), що розкриваються автоматично, коли на них наведена вказівка миші.

Программы – використовують для відкриття допоміжного меню, яке містить програми або групи програм, які встановлено на комп’ютері. Це меню обов’язково має програми Проводник, Сеанс MS-DOS та групу програм Стандартные.

Документы – виводить на екран список останніх 15 документів, з якими працював користувач. Якщо клацнути на потрібному документі, відбувається автоматичний запуск додатку, яким він створювався, і його автоматичне завантаження в цей додаток.

Настройка – дозволяє проводити настройку самої ОС, змінити склад оперативних та програмних засобів, змінювати режими роботи, керувати роботою принтерів, а також проводити настройку панелі завдань.

Поиск – призначена для пошуку файлів і папок.

Справка дозволяє отримати широку довідкову інформацію з усіх питань роботи з Windows.

Выполнить – дозволяє запустити будь-яку програму, яка не установлена в меню Windows.

Завершение работы – для перезавантаження та вимикання ПК.

Робота з мишею.

1. Одноразове клацання мишею на піктограмі об’єкту – виділяє цей об’єкт, клацання на команді – виконується команда.

2. Подвійне клацання мишею на піктограмі об’єкту – відкриває вікно об’єкту.

3. Одноразове клацання правої кнопки миші – відкриває контекстне меню (це набір команд). Вміст контекстного меню залежить від положення курсору миші.

4. Переміщення об’єктів – навести курсор миші на об’єкт, натиснути ліву кнопку миші і утримуючи її перемістити об’єкт.

Поняття вікна. Типи вікон. Структурні елементи типового вікна Windows.

Вся робота з ОС Windows та її додатками проходить у вікнах.

Типи вікон:

- прикладні – вікна прикладних програм Windows для виконання визначеної роботи;

- підлеглі – вікна, що викликаються із іншого вікна Windows;

- діалогові – додаткові вікна для встановлення параметрів команд;

- інформаційні – вікна із інформацією про стан ОС, пристроїв, хід виконання роботи.

Структурні елементи вікон:

1. Рядок заголовок – верхній рядок вікна, в якому виводиться ім’я об’єкта: папки, додатку, документа, які в нього завантажено. Ліворуч від імені знаходиться кнопка-піктограма, при натискуванні на яку відкривається системне меню управління вікном.

У правій частині рядка заголовка розміщені три кнопки управління вікном:

- кнопка Згорнути (0)дозволяє згорнути вікно в піктограму, розташовану на панелі задач. Для відкриття вікна досить клацнути по цій піктограмі мишею.

- кнопка Розгорнути (1) чи Відновити (2) – може виконувати дві функції: в першому випадку вікно розгортається на весь екран, в другому - вікно набирає попереднього вигляду.

- кнопка Закрити (r) – забезпечує повне закриття вікна і самого додатку, з яким працює користувач.

2. Нижче рядка заголовка знаходиться рядок меню. Кількість меню у цьому рядку для різних додатків може бути різна, але такі як - Файл, Правка, Вид, Справка – присутні завжди.

Меню Файл використовують для роботи з файлами, папками, дисками та ярликами.

Меню Правка використовують для вибору об’єктів та їх редагування.

Меню Вид призначено для зміни параметрів перегляду інформації у вікні.

Меню Справка використовують для отримання довідкової інформації.

3. Під рядком меню розміщена панель інструментів. Це кнопки, які дублюють основні команди меню. Натискання кнопки забезпечує виконання команди без відкриття меню.

Внизу вікна розміщено рядок стану. У ньому виводиться інформація про об’єкти, розташовані у вікні, та інформація про вибрану команду меню.

Панель інструментів та рядок стану можна усунути з вікна, якщо зняти відповідні відмітки в меню Вид.

Якщо інформація, яка виводиться не вміщується у вікні, то автоматично з’являються смуги прокрутки з кнопками управління. З їх допомогою забезпечується переміщення інформації у горизонтальному або вертикальному напрямках.

Робота з вікнами.

Розміри вікна можна змінювати, а також їх переміщувати за допомогою миші по Робочому столі.

Щоб змінити розміри вікна потрібно навести курсор миші до границі вікна (лівої, правої, верхньої, нижньої) до появи двонаправленої стрілки і утримуючи ліву кнопку миші змінити розміри.

Щоб перемістити вікно потрібно навести курсор миші на рядок заголовку , і утримуючи ліву кнопку миші, перемістити вікно.

Діалогові вікна

З’являються на екрані після виконання команди, назва якої має в кінці “…” Діалогове вікно має свій формат, розміри його не змінюються, немає кнопки згорнути. Має кнопки “Оk’’, “Отмена”. Діалогові вікна використовуються для налагодження програми у випадку конфліктної ситуації, для введення додаткових параметрів.

Елементи діалогових вікон:

Вкладка – допомагає відкрити допоміжну сторінку діалогового вікна.

Поле – має вигляд рамки з назвою, у рамку записується текст або команда.

Поле із списком – знаходиться поточне значення і ▼, при клацанні на якому відкривається перелік можливих параметрів.

Лічильник – має у полі поточне значення і кнопки 5

Прапорець – має вигляд одного квадратного віконця з назвою параметра поруч. Треба клацнути у віконці, щоб з’явилася ü.

Перемикач – має вигляд групи із двох або більше круглих віконець з назвами параметрів праворуч. Клацнути, щоб з’явилася Ÿ

Регулятор – для поступової зміни величини параметру.

Включення комп’ютера:

1. Включити системний блок кнопкою Power.

2. Включити монітор.

Завершення роботи Windows:

1. Завершити роботу з диками, принтерами, сканерами.

2. Закрити усі вікна.

3. Виконати команду: "Пуск®Завершение работы®Выключить компьютер".

4. Після того, як на екрані з’явиться повідомлення "Теперь питание компьютера можно отключить" відключити монітор потім системний блок.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке операційна система Windows?

2. Що таке файл, папка, піктограма, ярлик?

3. Де відкривається головне меню?

4. Як відкрити контекстне меню?

5. Типи вікон?

6. Що таке діалогові вікна? Їх основні елементи.

7. Як завершити роботу в ОС Windows?

7. Управління об’єктами у Windows.

Стрелка вправо с вырезом: До змісту План.

1. Створення папки та ярликів

2. Копіювання, переміщення об’єктів.

3. Перейменування, знищення та відновлення об’єктів.

& Література:

Шестопалов Є.А. "Windows 95-98 для початківця." Ст. 26-36.

4 Теоретичні відомості

В комп’ютері крім програм операційної системи, які забезпечують його працездатність, знаходяться програми для виконання визначеної роботи. Такі програми називаються додатки (приложения) Windows. Вони обробляють вхідну інформацію, щоб одержати: текст, таблицю, базу даних, малюнок тощо.

Файлова структура служить для збереження у зовнішній пам'яті різноманітної інформації і організації швидкого доступу до неї.

Файл – це сукупність байт, яка розміщена на диску, має власне ім'я і приймається як єдине ціле.

Назва файлу складається з імені та типу (розширення), що розподіляються крапкою. Ім’я файлу дає користувач, а розширення програма, в якій створений файл.

У Windows ім’я файлу може мати до 255 символів будь-якого алфавіту, цифр, та спеціальні символи. Не можна використовувати в іменах файлів: українські літери: і, ї, є, ґ та символи: \ / : . ? * “ ” < >

Тип файлу це зазвичай три латинські літери.

Типові розширення файлів.

txt – текстові файли

bat – командні файли

com, exe – програмні файли

doc – файли програми Microsoft Word

xls – файли програми Microsoft Excel

bmp – файли програми Paint

Створення папки.

Папка – місце на диску, де зберігаються файли. Папки створює користувач.

Папку можна створити на Робочому столі або в іншій папці. Щоб створити папку потрібно в місці створення папки клацнути правою кнопкою миші і в контекстному меню вибрати команду Создать → Папку. При роботі у вікні можна дати команду Файл → Создать → Папку. При цьому створюється папка, яка отримує назву Новая папка. Це ім’я необхідно терміново змінити, ввівши з клавіатури нову назву папки. Вимоги до назви папки аналогічні вимогам до імені файлу.

Створення ярлика

Наявність ярлика на Робочому столі полегшує запуск додатка чи відкриття документу. Щоб створити ярлик для програми потрібно на Робочому столі відкрити контекстне меню і вибрати команду Создать → Ярлик. Відкриється діалогове вікно, в якому потрібно вказати шлях до об’єкта, клацнувши на кнопці Обзор. Знайти відповідний файл і натиснути кнопку Открыть. Програмні файли знаходяться на диску С: в папці Programm Files. Після цього натиснути кнопку Далее. Виведеться вікно, в якому буде вказано шлях до об'єкту для якого створюється ярлик і в якому потрібно натиснути кнопку Готово. Ярлик з’явиться на Робочому столі.

Щоб створити ярлик для документу чи папки то потрібно на піктограмі об’єкту відкрити контекстне меню і вибрати команду Создать ярлик. При необхідності перетягнути створений ярлик на Робочий стіл.

Копіювання, переміщення об’єктів методом перетягування.

Щоб скопіювати, перемістити об'єкт потрібно відкрити вікно, в якому знаходиться даний об'єкт, зменшити розміри вікна і помістити в правій частині екрану. Відкрити папку куди потрібно скопіювати, перемістити об'єкт і помістити вікно в лівій частині вікна. Натиснути мишею на об'єкті і утримуючи ліву кнопку перетягнути об'єкт в друге вікно.

Якщо перетягування відбувається в межах одного диску то відбувається переміщення (в старому місці зникне файл, а в новому з'являється). При перетягуванні з одного диску на інший – відбувається копіювання.

Копіювання, переміщення об’єктів за допомогою буферу обміну.

Щоб скопіювати (перемістити) об’єкт його потрібно виділити (клацнути по ньому мишею) його і виконати команду: меню Правка → Копировать (Вырезать). Відкрити папку куди потрібно скопіювати і виконати команду: меню Правка → Вставить.

Щоб виконати операції копіювання або переміщення кількох об’єктів їх потрібно виділити. Щоб виділити об’єкти, які знаходяться поруч, потрібно виділити перший і утримуючи клавішу Shift виділити останній. Щоб виділити об’єкти по одному потрібно утримувати клавішу Ctrl.

Перейменування, знищення та відновлення об’єктів

Щоб перейменувати об’єкт потрібно на піктограмі об’єкту відкрити контекстне меню і виконати команду Переименовать. Після цього ввести нову назву.

Для виключення випадкового знищення об'єктів у Windows використовують папку, розміщену на робочому столі – Корзина. В разі знищення об'єкти не знищуються, а вміщуються у цю папку.

Знищення об'єктів відбувається так:

- виділити об'єкт або групу об'єктів, які потрібно знищити;

- відкрити меню Файл або викликати контекстне меню і клацнути вказівкою миші по команді Удалить;

- після появи діалогового вікна Подтверждение удаления папки натиснути кнопку Да або Нет.

Знищені об'єкти вміщуються при цьому у папку Корзина. Знищити відмічений об'єкт можна без використання меню, натискуванням клавіші Del або методом перетягування об'єкта в Корзину.

Для відновлення об'єктів спочатку потрібно відкрити папку Корзина. Вибрати об'єкти, які необхідно відновити, відкрити меню Файл і вибрати рядок Восстановить. Вибрані об'єкти повертаються у те саме місце, звідки вони були знищені.

Використовуючи меню Файл вікна Корзина, можна безповоротно знищити з неї відмічені об'єкти або повністю очистити її, для чого призначена команда Очистить корзину.

Програма "Проводник": копіювання, переміщення, перейменування об'єктів

Програма "Провідник" у системі Windows використовується для копіювання, переміщення та перейменування об'єктів. Для запуску програми необхідно відкрити Головне меню і вибрати Программы→Проводник. На робочому столі з'явиться вікно цієї програми.

На лівій панелі вікна показано тільки дерево каталогів (папок) і відображається вміст папок робочого столу, дисків і папок, розміщених на них.

На правій панелі вікна відображається вміст відкритої папки.

Перед виконанням операції на правій панелі має бути видимим початковий об'єкт, а на лівій – місце призначення: папка або диск.

Копіювання об'єктів здійснюється так:

- відмітити об'єкт на правій панелі (клацнути вказівником миші по значку);

- натиснути клавішу Ctrl, ліву кнопку миші, і, не відпускаючи їх, перетягнути об'єкт у ліву частину вікна та сумістити з іменем папки чи диску;

- відпустити кнопку миші;

- відкрити папку і перевірити, чи знаходиться об'єкт на новому місці.

При переміщенні об'єкта замість клавіші Ctrl тримати клавішу Alt. Але якщо операція з об'єктом здійснюється у межах одного й того самого диска, то клавішу Alt можна не натискувати. Також при копіюванні з диска на диск клавішу Ctrl можна не натискувати.

Для перейменування об'єкта потрібно його виділити. В меню вибрати Файл → Переименовать або використати контекстне меню. При цьому ім'я об'єкта обрамляється рамкою, фон поля тексту імені стає чорним і вказівник миші набирає вигляду вертикальної риски. Можна редагувати ім'я, як у текстовому редакторі, після чого натиснути клавішу Enter.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке папка?

2. Як створити папку?

3. Як створити ярлик?

4. Як виділити кілька об’єктів?

5. Як скопіювати виділені об’єкти?

6. Як перемістити виділені об’єкти?

8. Текстовий редактор WordPad та графічний редактор Paint.

План.

1. Завантаження програм WordPad.

2. Правила набору тексту.

3. Збереження та відкриття документу.

4. Створення малюнку в Paint

5. Вставка в текстовий документ фрагмент малюнку.

4 Теоретичні відомості

Завантаження програм.

1. Пуск → Програми → Стандартні → WordPad, Paint.

2. З Робочого столу при наявності ярлика.

Структура вікна.

1. Рядок заголовку, в якому вказується назва програми та назва документу Документ1.

2. Рядок меню: Файл, Правка, Вид, Вставка, Формат, Справка.

3. Панель інструментів.

4. Панель форматування.

5. Горизонтальна лінійка.

6. Робоча область вікна.

7. Рядок стану.

Правила набору тексту.

1. Вводиться текст з позиції курсору.

2. Робити хоча б один пропуск між словами.

3. Розділовий знак не розділяти від слова, за яким він стоїть.

4. Після кожного розділового знаку ставити пропуск.

5. Після відкриваючих лапок або дужок зразу вводити текст.

6. Закриваючі дужки або лапки вводити зразу за текстом.

7. До і після дефісу не ставити пропуск.

8. До і після тире ставити пропуск.

9. Примусово не переходити на наступний рядок, це зробить текстовий редактор автоматично.

10. Слова на склади не розбивати і переноси не робити, це зробить редактор автоматично.

11. Не ставити символ "пропуск" між літерами, щоб зробити заголовок розтягнутим, для цього є спеціальні засоби.

12. Не робити "пропусками" відступи від лівого краю (вірші, списки), це краще зробити іншими засобами текстового редактора.

13. Не робити порожніх рядків між абзацами, для цього є засоби встановлення між абзацних інтервалів.

14. не нумерувати списки, це зробить текстовий редактор.

15. Не нумерувати сторінки, це зробить текстовий редактор.

16. Для переходу на початок першого рядка абзацу натискати клавішу Enter.

Робота з рядками.

1. Розбити рядок на два – встановити курсор перед першим символом другого рядка (клацнути мишею перед першим символом) і натиснути клавішу Enter.

2. Об'єднати два рядки в один – у рядку, до якого потрібно приєднати наступний рядок, встановити курсор клавіатури після останнього символу і натиснути клавішу DEL.

3. Вставити порожній рядок – у рядку, на місці якого треба вставити порожній рядок, а його зсунути вниз , встановити курсор клавіатури перед першим символом і натиснути клавішу Enter.

4. Стерти порожній рядок – на порожньому рядку встановити курсор клавіатури і натиснути клавішу DEL.

Збереження та відкриття документу.

Для збереження документу під власним іменем на вінчестері, необхідно виконати команду: меню Файл → Сохранить как...

Виведеться діалогове вікно, в якому у полі Папка відкрити список та знайти і відкрити потрібну папку, щоб у полі Папка виводилася назва потрібної папки (редактор пропонує зберігати у папці Мои документы). У полі Имя файлу пропонується назва файлу Документ1, 2 і т.д. Щоб ввести свою назву документу потрібно у цьому полі зафіксувати курсор клавіатури і ввести назву файла. Після цього натиснути кнопку Сохранить.

При поточному збереженні документу (коли він уже збережений на диску) потрібно виконати команду: меню Файл → Сохранить або натиснути кнопку Сохранить на панелі інструментів.

Щоб відкрити свій документ потрібно виконати команду: меню Файл → Открыть…

Виведеться діалогове вікно в якому у полі зі списком Папка знайти та відкрити папку, в якій міститься файл. Виділити потрібний файл і натиснути кнопку Открыть.

Завантаження графічного редактора:

a. Через Головне меню: Пуск → Программы → Стандартные → Paint

b. Через Робочий стіл при наявності ярлика

c. Через файл, створений програмою Paint.

Структура вікна:

1. Рядок заголовку

2. Рядок меню: Файл, Правка, Вид, Рисунок, Палитра, Справка.

3. Панель інструментів

4. Робоча область вікна

5. Рядок стану

Кнопки панелі інструментів:

- виділення довільної області малюнка

- виділення прямокутної області малюнка

- ластик

- вибір кольору

- заливка

- масштаб

- Карандаш

- Кисть

- Розприскувач

- Введення тексту

- Пряма лінія

- Крива лінія

- Прямокутник

- Многокутник

- Коло, еліпс

- Заокруглений прямокутник.

Робота з фрагментом малюнка:

Меню Правка: Копировать, Вырезать, Вставить, Отменить, Повторить, Выделить все.

Меню Рисунок: Отобразить / Повернуть

Растянуть / Наклонить

Обратить цвета

Очистить

Зміна кольорів Палітри

Меню Палитра → Изменить палитру

Вставка тексту в рисунок

Меню Вид: Набор инструментов

Палитра

Строка состояния

Панель атрибутов текста

9. Текстовий редактор Microsoft Word

Стрелка вправо с вырезом: До змісту План.

1. Завантаження програми.

2. Структура вікна.

3. Відкриття і збереження документу.

4. Робота з фрагментом тексту.

5. Форматування документу.

& Література:

Шестопалов Є.А. Word 97-2000. Ст.18-31, 47-52.

4 Теоретичні відомості

Текстовий редактор Word. Запуск програми Word. Вікно редактора.

Текстовий редактор Word входить до групи програм Microsoft Office.

Запуск здійснюється через головне меню: Пуск→Программы→Microsoft Word. Або з робочого стола, якщо на ньому є цей ярлик.

Вікно редактора Word має кілька стандартних елементів. Одні з них постійно присутні, інші можна змінювати за бажанням користувача.

Верхній рядок екрана – це рядок заголовка. В ньому виведено ім’я програми (Microsoft Word). В рядку заголовка є 4 кнопки: одна зліва і три справа. Ліва кнопка – це кнопка виклику управляючого меню (воно типове для всіх вікон). Перша з правих кнопок згортає вікно до піктограми на панелі задач, друга – відновлює нормальний розмір вікна, третя – закриває вікно.

Під рядком заголовка у вікні розміщено рядок меню, який містить такі меню: Файл - робота з файлами документів; Правка - редагування документів; Вид - вигляд вікна, зміна режимів перегляду документів; Вставка - вставка малюнків, діаграм, дати і часу, формул тощо; Формат - форматування документів (встановлення шрифтів, параметрів абзацу); Сервис - сервісні функції (перевірка орфографії, встановлення параметрів Word); Таблица - робота з таблицями; Окно - робота з вікнами документів; ? - довідка по Word.

Вибрати пункт меню можна з допомогою миші – клацнути на потрібному.

Під рядком меню розміщено панелі інструментів. Панель інструментів – це ряд кнопок, при натискуванні на які виконується певна дія. При фіксації курсору миші на кнопці виводиться її назва. Кнопки дублюють основні команди меню і прискорюють роботу з документом. Для вибору необхідної панелі інструментів користуються командою Вид>Панели инструментов – з’явиться відповідне вікно, у якому із списку слід вибрати необхідні панелі. По замовчуванню виводяться панелі Стандартная і Форматирование. Деякі панелі з’являються автоматично при виконанні певних дій (наприклад, панель Рисование виводиться при побудові малюнків).

Вікно документа редактора Word. Виділення тексту, редагування виділеного фрагменту.

Word – багатовіконний редактор. Всередині вікна редактора може існувати декілька вікон документів. Елементи вікна документів:

- рядок заголовок, який включає ім'я файлу , що редагується;

- кнопки згортання вікна до піктограми, відновлення розміру вікна, закриття;

- праворуч та внизу смуги вертикальної і горизонтальної прокрутки;

- горизонтальна лінійка (під рядком заголовка), на якій розміщені маркери відступу рядків, абзаців, позицій табуляції.

Виділення тексту у Word є важливою операцією, оскільки редагування можна виконувати тільки з виділеним фрагментом тексту.

Для виділення тексту мишею потрібно встановити курсор миші на початок фрагменту, натиснути ліву кнопку і, не відпускаючи її, перемістити курсор до кінця фрагменту. Подвійне натискування лівої кнопки миші виділяє слово, на яке встановлено курсор миші. Натискування лівої кнопки миші виділяє рядок, якщо курсор знаходиться біля лівої межі рядка, а подвійне натискування – весь абзац.

Весь текст можна виділити, виконавши команду меню Правка→Выделить все.

Виділений фрагмент можна скопіювати, перемістити або видалити. Для цього використовується буфер обміну Windows.

Копіювання – через меню команд Правка→Копировать і Правка → Вставить.

Переміщення – через меню команд Правка→Вырезать і Правка → Вставить.

Видалити – через меню команд Правка→Вырезать.

Ці ж операції можна здійснити за допомогою кнопок панелі інструментів.

Створення, відкриття і збереження документів у Word.

При створенні нового документу слід подати команду Файл→Создать або натиснути відповідну кнопку на панелі інструментів. При цьому відкривається діалогове вікно Создание документа.

У полі Новый документ слід встановити опцію Документ.

Як правило, текстовий редактор використовують для підготовки типових документів. Word пропонує широкий вибір стандартних форм таких документів і інструменти для їх використання. Такими інструментами є шаблони і майстри.

Шаблон – це порожній бланк, в якому користувач заповнює потрібні поля своєю інформацією.

Майстер базується на шаблонах, і дозволяє ще більше спростити процес введення даних в документ. Якщо при заповненні шаблона користувач самостійно переміщується по документу і розміщує в ньому інформацію, то при використанні майстрів дані заносяться в процесі діалогу майстра з користувачем.

Після натискування кнопки ОК вікна діалогу Создать редактор у відповідності з вибраним шаблоном створить вікно документа з іменем ДОКУМЕНТ.

Створивши документ потрібно його зберегти на диску. Для цього слід виконати команду Файл→Сохранить как (якщо файл зберігається вперше). З’явиться вікно діалогу Сохранение документа. Тут можна задати дисковод, папку, ім’я і розширення файла. За замовчуванням документам Word присвоюються розширення DOC.

У вікні діалогу є список Тип файла. Він дає можливість конвертувати документ у формати, відмінні від Word. Для цього потрібно вибрати із списку потрібний формат.

Після збереження тексту в заголовку вікна документа ім’я ДОКУМЕНТ змінюється на ім’я, під яким збережено документ.

Якщо файл зберігається після редагування, то виконується команда Файл→Сохранить. При цьому файл зберігається під старим іменем у тій же папці.

Для відкриття документів у редакторі Word виконати команду Файл→Открыть або натиснути відповідну кнопку на панелі інструментів. Відкрити потрібну папку, вибрати файл і натиснути кнопку Oткрыть.

Форматування тексту в редакторі Word: форматування символів та абзаців.

При форматуванні символів можна змінити їх шрифт та розмір. Форматування здійснюється командою Формат/Шрифт. При цьому на екрані з’явиться діалогове вікно Шрифт, в якому можна встановити наступні параметри:

- шрифт (вибирається із списка шрифтів);

- стиль (звичайний стиль, курсив, напівжирний, напівжирний курсив);

- розмір шрифта;

- підкреслення (вибір різних варіантів підкреслювання);

- колір символів;

- ефекти (верхній і нижній індекс, перечеркнутий).

У полі Образец відображується зовнішній вигляд тексту при видраних параметрах.

Ряд цих параметрів можна встановити з допомогою панелі Форматирование.

При форматуванні абзаців можна: вирівняти абзаци, встановити відступу абзаців, встановити відстані між рядками і абзацами.

Для форматування абзацу використовують команду Формат/Абзац, яка відкриває діалогове вікно Абзац.

За допомогою опції Выравнивание можна встановити вирівнювання ліворуч, праворуч, центрування або по ширині (по лівому та правому краю).

Опція Отступ дозволяє встановити відступи зліва і справа рядків виділеного абзаца та окремо лівий відступ першого рядка абзацу. Для встановлення відступів можна використовувати маркери горизонтальної лінійки.

Відстань між рядками встановлює опція Межстрочный у вікні діалогу Абзац, а між абзацами - опція Интервал.

При встановленні параметрів форматування абзацу зовнішній вигляд цього абзацу зображується в полі Образец вікна діалогу Абзац.

Форматування сторінок у редакторі Word. Перегляд та друкування документів.

При введенні і друкуванні тексту Word використовує встановлені за замовчуванням розміри поля сторінки. Змінити ці параметри можна за допомогою команди Файл/Параметры страницы. При цьому відкривається вікно діалогу Параметры страницы, яке має ряд вкладинок.

Вкладинка Поля дозволяє встановити розміри верхнього, нижнього, лівого і правого полів.

Вкладинка Размер бумаги дозволяє вибрати стандартні розміри із списка форматів, які підтримує Word. В полі Ориентация потрібно вказати орієнтацію документа Книжная або Альбомная.

Перед виведенням документа на друк, потрібно розглянути його розташування на стандартному аркуші, виконати команду Файл/Предварительный просмотр або натиснути відповідну кнопку панелі інструментів Стандартная.

Для друкування документа слід подати команду Файл/Печать. У вікні діалогу Печать, яке з'явиться після цього на екрані, можна встановити такі параметри:

- тип принтера;

- кількість друкованих копій;

- діапазон друкованих сторінок (всі сторінки, поточну сторінку, виділені сторінки, діапазон сторінок).

Для вибору типу принтера використовують список Принтер. З цього списку слід вибрати тип принтера, який встановлено на комп'ютері. Після встановлення необхідних параметрів слід натиснути Оk у вікні діалогу Печать. Процес друкування можна перервати клавішею Esc.

Питання для самоконтролю.

1. Як завантажити програму?

2. Як зберегти документ?

3. Як відкрити документ?

4. Як від форматувати символи?

5. Як від форматувати абзаци?

6. Як від форматувати сторінку?

10. Створення таблиць та графічних об’єктів.

План

1. Створення та форматування таблиць.

2. Створення написів в документі.

3. Вставка авто фігур, картинок об’єкту Word Art.

& Література:

Шестопалов Є.А. Word 97-2000. Ст. 52-67.

4 Теоретичні відомості

У Word таблиці використовуються в комбінованих документах, які складаються із звичайного тексту і однієї або кількох таблиць. Використання таблиць в багатьох випадках значно полегшує створення різноманітних документів навіть тоді, коли нібито потреби в таблиці немає. Таблиці допомагають розмістити фрагменти на полі документа, взяти в рамку або виділити кольором назву підприємства, адресу, банківські реквізити тощо. Ця ж робота, виконана іншими засобами Word займає більше часу і зусиль.

Не слід чекати, що таблиці Word допоможуть створювати різноманітні бухгалтерські документи і проводити в них складні розрахунки. Для повноцінного проектування бухгалтерських документів із складними розрахунками є інші програми. Серед них найбільш, популярний програмний продукт Microsoft Ехсеl.

Перед створенням таблиці необхідно порахувати, скільки стовпців і рядків вона повинна мати. Якщо у підрахунках допущена помилка, то можна на будь-якому етапі створення і заповнення таблиці додати погрібну кількість стовпчиків і (або) рядків.

Щоб вставити таблицю, треба виконати такі дії:

1. Встановити курсор клавіатури на те місце, де повинна бути таблиця.

2. Виконати команду "Таблица" => "Добавить таблицу" або натиснути кнопку "Добавить таблицу" на панелі інструментів.

3. У діалоговому вікні "Вставка таблицы, що з'явиться, встановити потрібну кількість стовпчиків і рядків.

4. Натиснути кнопку "ОК" на екрані з'явиться таблиця із вказаною кількістю стовпчиків і рядків, кожні свого однакового розміру.

Зміна розмірів стовпчиків (рядків)

Не виділяючи комірок таблиці, перевести курсор миші на внутрішню вертикальну границю стовпчика (на горизонтальну границю рядка) — з'явиться двонаправлена стрілка. Натиснувши і не відпускаючи ліву кнопку миші, перетягти стрілку для збільшення або зменшення ширини стовпчика (рядка). При перетягуванні границі з'являється штрихова лінія, яка показує, де буде проходити нова границя.

Якщо перетягування границі виконувати при виділеній одній або кількох комірках, то нова границя встановиться тільки для них із зсувом інших комірок.

Виділення у таблиці

При роботі з таблицею виникає необхідність виділяти для роботи окремі комірки, кілька комірок, окремий стовпчик, кілька стовпчиків, окремий рядок, кілька рядків, всю таблицю.

Щоб виділити комірку, досить на неї встановити курсор миші і, коли з'явиться стрілка ì, клацнути — комірка зафарбується у чорний колір.

Щоб виділити кілька комірок, досить на першу з них встановити курсор миші і, коли з'явиться стрілка ì, натиснувши і не відпускаючи лівої кнопки, перетягти стрілку до останньої комірки і. відпустити кнопку — комірки зафарбуються у чорний колір.

Щоб виділити стовпчик, досить зверху над таблицею встановити курсор миші над стовпчиком і, коли з'явиться стрілка ê, клацнути — всі комірки стовпчика зафарбуються у чорний колір.

Щоб виділити кілька стовпчиків, досить зверху над таблицею встановити курсор миші проти першого стовпчика і, коли з'явиться стрілка ê, натиснувши і не відпускаючи лівої кнопки, перетягти стрілку до останнього стовпчика і відпустити кнопку — всі комірки всіх відмічених стовпчиків зафарбуються у чорний колір.

Щоб виділити рядок, досить зліва за межами таблиці встановити курсор миші проти рядка і, коли з'явиться стрілка ö, клацнути — всі комірки рядка зафарбуються у чорний колір.

Щоб виділити кілька рядків, досить зліва за межами таблиці встановити курсор миші проти першого рядка і, коли з'явиться стрілка ö, натиснувши і не відпускаючи лівої кнопки, перетягти стрілку до останнього рядка і відпустити кнопку — всі комірки всіх відмічених рядків зафарбуються у чорний колір.

Щоб виділити всю таблицю, досить виділити всі її рядки або стовпчики, або виконати команду "Таблица" => "Выделить таблицу" — всі комірки таблиці зафарбуються у чорний колір.

Щоб зняти виділення, досить клацнути на чистому місці таблиці, документа або екрана.

Форматування комірок.

Команди для форматування таблиці зібрані на панелі інструментів "Таблицы и границы". Щоб вивести цю панель інструментів на екран, досить натиснути кнопку "Таблицыі и границы", з'явиться панель інструментів (на малюнку її права половина).

Команди правої половини панелі інструментів "Таблицы и границы" призначені для форматування комірок, їх призначення таке:

"Додати таблицю" — викликати команду "Добавить таблицу".

"Об'єднати комірки" — об'єднує в одну комірку дві і більше горизонтальних і (або) вертикальних виділених комірок.

"Поділити комірки" — ділить на задану кількість стовпчиків виділену комірку.

"Вирівняти вміст комірок" відкривається список варіантів вирівнювання вмісту комірок.

"Вирівняти висоту рядків" — виділені рядки з різною висотою вирівнюються і набувають середньоарифметичного розміру.

"Вирівняти ширину стовпчиків" — виділені стовпчики з різною шириною вирівнюються і набувають середньоарифметичного розміру.

"Автоформат таблиці" — відкривається діалогове вікно для вибору варіантів границі і заливки.

"Змінити напрямок тексту" — у виділеній комірці повернути текст вертикально. Це корисно при вузьких стовпчиках.

Вставка стовпчиків і рядків

Щоб вставити стовпчик (або рядок), треба виконати такі дії:

− Виділити відповідний стовпчик (або рядок).

− Виконати команду "Таблица" => "Добавить", з'явиться список.

− У списку виконати потрібну команду.

Для виділеного стовпчика ліворуч (або праворуч) з'явиться новий стовпчик. Для виділеного рядка вище (або нижче) з'явиться новий рядок.

Якщо є потреба вставити кілька стовпчиків (або рядків), треба виділити стільки ж стовпчиків (або рядків) у таблиці, і виконати попередні дії.

Зміна ширини стовпчика

Ширину стовпчика, крім вже вказаного способу, можна змінити ще так: Перетягти відповідний маркер на горизонтальній лінійці для збільшення або зменшення ширини стовпчика. При цьому з'являється штрихова лінія, яка показує, де буде проходити нова границя. Виділити стовпчик, ширину якого треба змінити, і виконати команду "Таблица" → "Висота и ширина ячеек", з'явиться діалогове вікно. Натиснути кнопку "Столбец" ввести потрібне значення ширини і натиснути кнопку "ОК".

Зміна висоти рядка

Висоту рядка, крім вже вказаного способу, можна змінити ще так: Перетягти відповідний маркер на вертикальній лінійці для збільшення або зменшення висоти рядка. При цьому з'являється штрихова лінія, яка показує, де буде проходити нова границя. Виділити рядок, висоту якого треба змінити, і виконати команду "Таблица" → "Висота и ширина ячеек", з'явиться діалогове вікно. Натиснути кнопку "Строка", ввести потрібне значення висоти і натиснути кнопку "ОК"

Якщо зміну ширини стовпчика виконувати при виділеній одній або кількох комірках, то нова границя встановиться тільки для них із зсувом інших комірок.

Для роботи з цими форматами Word використовує графічні фільтри-програми, які дозволяють відображати графіку і встановлюються за повної інсталяції Word. Фільтри не потрібні тільки для роботи з графікою в форматах BMP і WMF.

Розміщення графіки. Для розміщення графіки слід встановити курсор у місце, де планується розміщення. Після цього потрібно виконати команду Вставка → Рисунок → Графика (Картинки) або Вставка → Рисунок → Из файла… Відкриється діалогове вікно “Добавить рисунок”. У вікні можна переглядати малюнки, переміщаючи курсор по назвах файлів. Коли малюнок буде вибрано, досить натиснути кнопку “Добавить” і він з’явиться у вікні документа.

Малюнок і текст мають різну природу. Для сумісного відображення малюнка в тексті потрібно виконати деякі дії.

При вставленні малюнка у вибране місце текстового документа “по умолчанию” текст розсувається і знаходиться зверху і знизу малюнка. Щоб зробити інше, виконати такі дії:

- Активізувати малюнок, для чого клацнути по ньому (біля малюнка з’являться маркери).

- Клацнути по ньому правою кнопкою миші і у контекстному меню виконати команду “Формат рисунка”...

- У діалогову вікні “Формат рисунка” вибрати вкладку “Положение”, у якому встановити відповідне поле “Обтекание” для сумісного існування тексту й малюнка (по контуру, за текстом і т. ін.)

- Натиснути кнопку “ОК”, щоб встановити вибрані параметри.

Зміна розмірів малюнка. Щоб змінити розміри малюнка, треба виконати такі дії:

- Активізувати малюнок, для чого клацнути по ньому. Біля малюнка з’являться маркери. коли встановити курсор миші на один з маркерів, з’являється двонаправлена стрілка.

- Щоб пропорційно змінити розміри малюнка, необхідно встановити курсор миші на кутовий маркер, натиснути ліву кнопку миші і, не відпускаючи її, перетягти маркер від центру (або до центру) і при досягненні потрібних розмірів відпустити.

- Щоб розтягнути (або стиснути) розмір в одному напрямку, необхідно встановити курсор миші на середній маркер з потрібної сторони, натиснути ліву кнопку миші і, не відпускаючи її, перетягти маркер від центру (або до центру) і при досягненні потрібних розмірів відпустити.

Переміщення малюнка. Для переміщення малюнка в інше місце виконати такі дії:

- Активізувати малюнок, для чого клацнути по ньому.

- Встановити курсор миші на малюнок, натиснути ліву кнопку миші і, не відпускаючи її, перетягти малюнок на потрібне місце.

Копіювання малюнка. Для копіювання малюнка виконати такі дії:

- Активізувати малюнок, для чого клацнути по ньому.

- Клацнути правою кнопкою на малюнку, у контекстному меню виконати команду “Копировать”.

- Перевести курсор в інше місце документа. Клацнути правою кнопкою на малюнку, у контекстному меню виконати команду “Вставить”.

- Малюнок, як правило, копіюється біля попереднього. Перетягнути копію малюнка у потрібне місце.

Напис у тексті. Щоб створити напис, необхідно виконати такі команди:

- Розгорнути (встановити) панель інструментів “Рисование”.

- Натиснути кнопку “Надпись” та перевести курсор на екран. Курсор миші при цьому приймає форму +.

- Встановити курсор миші в один із кутів майбутнього напису, натиснути ліву кнопку миші і, не відпускаючи її, перетягти курсор у протилежний кут напису. Одержимо прямокутник.

- Перевести курсор усередину прямокутника, набрати текст із потрібним шрифтом і вирівнюванням.

Редагування рамки напису.

- Зробити напис активним, клацнувши по ньому.

- Викликати контекстне меню, виконати команду “Формат надписи...” – з’явиться діалогове вікно “Формат надписи”.

- Відкрити вкладку “Цвета и линии”, у який встановити колір заливки, колір, шаблон, тип і товщину лінії рамки.

- Відкрити вкладку “Положение”, у який вибрати вид обтікання для сумісного існування тексту й напису.

Розмір шрифту тексту при зміні розмірів рамки напису не змінюється. Вид, написання, розмір, колір та видозміни шрифту встановлюється окремо за відповідними правилами.

Створення об’єкта WordArt

Об’єкт WordArt створюється за слідуючими правилами:

- Виконати команду Вставка / Рисунок, із підменю вибрати “Об’єкт WordArt”.

- У діалоговому вікні “Коллекция WordArt” клацнути по вибраному варіанті, потім кнопку “ОК”.

- У діалоговому вікні “Изменение текста WordArt”, що відкриється, набрати потрібний текст. при необхідності вибрати шрифт, його розмір і стиль. Натиснути кнопку “ОК”.

- На екрані з’явиться напис у вибраному стилі WordArt і панель інструментів для внесення змін і ефектів.

Редагування об’єкта WordArt. Роботу з об’єктом WordArt можна проводити так, як з графічним об’єктом (копіювати, переносити, змінювати розміри і т.д.) Для редагування об’єкта WordArt є відповідна панель з великим набором інструментів. Основні кнопки панелі:

- Додати об’єкт WordArt – команда дає можливість додати до існуючого об’єкта ще один.

- Змінити текст – команда відкриває діалогове вікно “Изменение текста WordArt”для встановлення виду, розміру і написання шрифту.

- Формат об’єкта WordArt – вибір коліра заливки, коліра, шаблона і товщини рамки, а також розмір і обтікання.

- Форма об’єкта WordArt – вибір різних форм об’єкта.

- Формат малюнка – відкривається діалогове вікно “Формат рисунка” для вибору обтікання об’єкта текстом.

Будь-які зміни, що вносяться в об’єкт WordArt, негайно відображаються на екрані.

Для роботи з малюнками є панель інструментів “Рисование”, за допомогою якої можна створювати малюнки, використовуючи прямі і криві лінії, прямокутники і еліпси, замальовувати їх різними кольорами тощо.

Щоб встановити цю панель, треба виконати команду Вид/Панели инструментов / Рисование. Основні кнопки лівої частини панелі:

Кнопка “Действия “ відкриває список команд:

- Группировать – дозволяє групування кількох вибраних графічних об’єктів в один об’єкт.

- Разгруппировать – розгрупування одного графічного об’єкта на окремі, із яких він був згрупований.

- Порядок – встановлення порядку розташування малюнка на фоні інших малюнків (на передній план, на задній план тощо).

Вибір об’єктів. Щоб створити єдиний малюнок, складений із окремих графічних елементів, треба об’єднати (згрупувати) його складові частини. Вибір об’єктів робиться так:

- Натиснути кнопку õ (“Выбор объектов”).

- Перевести курсор миші в лівий верхній кут малюнка.

- Утримуючи натиснутою ліву кнопку миші, перевести курсор в правий нижній кут малюнка, відпустити кнопку миші. Всі об’єкти малюнка стануть активними.

- Відкрити меню “Действия” і виконати команду “Группировать”, об’єкти об’єднаються у малюнок, який можна обробляти як єдине ціле.

Після групування необхідно знову натиснути кнопку "Выбор объектов", щоб вона погасла.

Автофигуры (Набір фігур). Праворуч від кнопки "Автофигуры" є кнопка з символом 6, яка відкриває список для вибору найбільш поширених геометричних фігур. Кожен вид має справа знак 4, тобто розгортається у більш детальне меню. Для вибору фігури треба встановити на ній курсор миші і перетягти її в текст, на екрані з'явиться знак Æ. Для одержання фігури необхідного розміру, треба, натиснувши і утримуючи ліву кнопку миші, розтягнути фігуру.

На правій частині панелі інструментів "Рисование" є кнопки для виконання дій для створення малюнка: Колір заливки, Колір лінії, Тип лінії, Тип штриха, Вид стрілки. Для використання цих кнопок спочатку треба виділити об'єкт, лінію тощо.

Питання для самоконтролю.

1. Як створити таблицю?

2. Як від форматувати таблицю?

3. Як створити графічні об’єкти?

4. Як від форматувати графічні об’єкти?

11. Створення багатосторінкових документів.

План

1. Створення багатосторінкового документу.

2. Нумерація сторінок.

3. Поняття про стилі тексту.

4. Робота з документом в режимі "Структура"

5. Створення змісту документу.

6. Створення закладок, виносків.

7. Поняття про колонтитули.

4 Теоретичні відомості

Якщо текст на вміщується на сторінці, то він автоматично переходить на наступну сторінку. Але виникають ситуації коли, наприклад, наступний розділ потрібно почати з нової сторінки. В цьому випадку потрібно примусово перейти на наступну сторінку. Для цього необхідно зафіксувати курсор клавіатури у новому рядку і виконати команду: "Вставка → Разрыв", у вікні, що з’явиться включити перемикач "Начать новую страницу" і натиснути кнопку Оk.

Створення багатосторінкового документу:

1. Використання фрагментів інших документів.

2. Вставка інших документів: Вставка → Файл. У вікні, що з’явиться знайти потрібну папку та потрібний файл і натиснути кнопку Вставить.

Нумерація сторінок.

При роботі з великим документом виникає необхідність пронумерувати документ. Для цього потрібно виконати команду: "Вставка → Номера страниц". У вікні, що з’явиться вибрати "Положення" (внизу, вверху сторінки) та "Вирівнювання" (зліва, справа, по центру) номерів сторінок. Натиснувши кнопку Формат, у діалоговому вікні, що відкриється можна вибрати для нумерації арабські або латинські цифри або літери. У полі "Нумерация страниц" вибрати команду "Начать с..." та встановити номер для першої сторінки. Виключивши прапорець "Номер на первой странице" відмінити нумерацію на першій сторінці.

Встановлення стилів.

Стилі – це іменовані набори значень оформлення тексту. Стилі використовуються для того, щоб одночасно задати потрібні параметри на всіх сторінках документа (шрифти і вирівнювання заголовків, відступи і інтервали абаців, маркіровані і нумеровані списки тощо). В документі використовується потрібна кількість стилів, кожен зі своєю назвою, для оформлення заголовків, розділів, підрозділів, фрагментів тексту однакового смислового значення.

Для нового документа Word пропонує набір стилів, яким можна скористатися, відкривши список "Стиль" на панелі інструментів "Форматирование" Відкриється список стилів: від "Заголовок 1" – тип шрифту Arial, напівжирний, вирівнювання по лівому краю, розмір 14пт до "Основной шрифт абзаца" – тип шрифту Times New Roman, звичайний, вирівнювання по лівому краю, розмір 10пт.

Щоб встановити стиль, необхідно виділити абзац чи заголовок і клацнути на потрібному стилі.

Встановлення для заголовків розділів, підрозділів і т.д. стилів Заголовок 1, Заголовок 2, Заголовок 3 дозволить автоматично створити зміст документа.

Робота з документом в режимі "Структура"

Word пропонує кілька режимів роботи з документами. Зазвичай ми працюємо в режимі "Разметка страницы". Для роботи з великими документами призначений режим "Структура". Щоб змінити режим роботи з документом потрібно виконати команду "Вид → Структура ". На екрані з’явиться додаткова панель інструментів "Структура". В цьому режимі термін "заголовок" відноситься до будь-якого абзацу, якому назначений один із стилів: Заголовок 1, Заголовок 2 і т.д. В режимі "Структура" перед кожним абзацом виводиться один зі структурних маркерів. Термін "підтекст" відноситься до підзаголовків або основного тексту, які слідують за заголовком.

Структурний маркер	Тип абзацу
	Заголовок з підтекстом
X	Заголовок без підтексту
o	Основний текст

Створення заголовку.

1. Переконайтеся, що кожному заголовку, який включається у зміст, назначений один із стилів

2. Зафіксуйте курсор клавіатур в тому місті, де має бути зміст, і виконати команду "Вставка → Оглавление и указатели". У вікні, що з’явиться відкрити вкладку "Оглавление".

3. У вікні вказати вид та тип змісту і натиснути кнопку Оk.

Створення закладок.

З допомогою закладок можна швидка перейти на будь-який абзац чи заголовок. Щоб створити закладку потрібно встановити курсор клавіатури на початку абзацу і виконати команду "Вставка → Закладка". З’явиться вікно, в якому потрібно ввести назву закладки і натиснути кнопку "Добавить". Щоб використати потрібну закладку потрібно виконати команду "Правка → Перейти", вибрати назву закладки і натиснути кнопку "Перейти".

Створення виноски.

Виноски (сноски) робляться, коли потрібно вказати першоджерело, на яке посилаються в тексті документа. Виноски можуть розташовуватись в кінці кожного аркуша або в кінці документу. Щоб зробити виноску потрібно виконати дії:

1. встановити курсор клавіатури в кінці вибраного речення до крапки чи іншого розділового знаку.

2. виконати команду "Вставка → Сноска".

3. в діалоговому вікні "Сноска", що з’явиться, встановити потрібні параметри перемикачами "Вставить сноску" і "Нумерация".

4. натиснути кнопку Оk – на місці курсору з’явиться порядковий номер виноски, а сам курсор переміститься в кінець аркуша або документа для набору тексту виноски.

5. після набору тексту виноски перевести курсор миші в кінець вибраного речення зразу за номером виноски і клацнути. Після чого можна продовжувати набір тексту документу.

Встановлення колонтитулів.

Колонтитул – це зарезервоване вільне місце зверху і (або) знизу тексту для друкування номера сторінки, назви книги, розділу тощо. Щоб встановити колонтитули, треба виконати дії:

"Вид → Колонтитули", з’явиться панель інструментів “Колонтитули” і документ перемкнеться у режим роботи з колонтитулами. Текст документу стане блідим і недоступним. Область колонтитула обведена пунктирною лінією. В цій області, починаючи зі знаку , записується текст колонтитула. Після введення тексту колонтитула натиснути кнопку Закрыть.

Щоб відмінити нумерацію сторінок:

1. На довільній сторінці двічі клацнути на номері сторінки – з’явиться колонтитул

2. Знову клацнути на номері – навколо номера з’являться маркери у вигляді чорних квадратиків

3. Натиснути клавішу Delete.

4. Натиснути кнопку Закрыть на панелі Колонтитулы

12. Табличний процесор Microsoft Excel

План

1. Створення електронної таблиці.

2. Форматування електронної.

3. Проведення обчислень за допомогою формул в таблиці.

4. Побудова діаграм.

& Література:

Шестопалов Є.А. Excel, 97-2000. Ст. 25-38, 43-57.

4 Теоретичні відомості

Є великий клас документів, в яких інформація подана у вигляді таблиць. Різноманітні фінансові документи (відомості на заробітну плату, табелі робочого часу, квартальні звіти тощо), накладні реалізації товарів та інше. Електронна таблиця складається з клітинок (комірок) у вигляді сітки, яка поділяється на стовпчики та рядки.

Табличний процесор Excel входить до групи програм Microsoft Office.

Запуск здійснюється через головне меню: Пуск→Программы→Microsoft Excel, або з Робочого стола, якщо на ньому є цей ярлик.

Вікно редактора Excel має кілька стандартних елементів. Одні з них постійно присутні, інші можна змінювати за бажанням користувача.

Верхній рядок вікна – це рядок заголовок.

Під рядком заголовку у вікні розміщено рядок меню, який містить такі меню: Файл – для роботи з файлами документів; Правка – редагування документів; Вид – вигляд вікна, зміна режимів перегляду документів; Вставка – вставка малюнків, діаграм, дати і часу, формул тощо; Формат – форматування документів (встановлення шрифтів, параметрів абзацу); Сервис – сервісні функції (перевірка орфографії, встановлення параметрів Excel); Данные – робота з базами даних; Окно – робота з вікнами книг; ? – довідка по Excel.

Під рядком меню розміщено панелі інструментів. Для вибору необхідної панелі інструментів користуються командою Вид→Панели инструментов – з’явиться список, у якому слід вибрати необхідні панелі. За замовчуванням виводяться панелі Стандартная і Форматирование. Деякі панелі з’являються автоматично при виконанні певних дій (наприклад, панель інструментів Диаграмма виводиться при побудові діаграм).

Під панелями інструментів знаходиться рядок формул, в лівому кутку якого висвічується ім’я поточної клітки.

Файл, створений в MS Excel називається книгою (Книга1, книга2, …)

Кожна книга складається з листів (Лист1, лист2,…) Кількість листів може бути від 1 і більше.

Робочі листи – це електронні таблиці, що складаються з стовпчиків та рядків. Максимальне число стовпчиків таблиці - 255, рядків - 65536. Стовпчики позначаються зліва направо літерами А,В,С, . . .,AA,AB, . . . , IU,IV.

Рядки - зверху вниз цифрами 1 . . . 65536. На перетині стовпчика і рядка розміщується клітка (комірка). Позначення (адреса) клітинки складається з позначення стовпчика та рядка (наприклад А1, С24 і т.д.).

В Excel може існувати одночасно кілька вікон книг. Для маніпуляції з вікнами використовують меню Окно. Активне вікно виводиться на передній план і може перекривати інші вікна. Користувач може змінювати положення та розмір вікон.

Вікно має типові елементи.

Заголовок вікна розміщується зверху і включає ім’я книги. Праворуч розміщено кнопки згортання, відновлення і закриття вікна.

Список листів розміщується ліворуч в нижньому рядку вікна. Список листів можна гортати за допомогою кнопок прокрутки, які знаходяться ліворуч від списку. Робочим листам присвоюється імена Лист1, Лист2, ... , а листам з діаграмами - Диаграмма1, Диаграмма2, ...

У вікні книги відображується вміст активного листа. У робочому листі відображується електронна таблиця, яка містить імена стовпчиків, номера рядків, клітки, горизонтальну та вертикальну смуги прокрутки.

Одна з кліток таблиці виділена темною прямокутною рамкою - це табличний курсор. Адреса активної чарунки виводиться у лівій частині рядка формул. Переміщувати табличний курсор можна клавішами управління курсором або з допомогою миші.

Для зміни активного листа слід клацнути мишкою по ярлику листа у списку листів.

Курсор клавіатури у вигляді І-подібного курсору, з’являється в поточній комірці з введенням першого символу тексту, або після натискання клавіші F2 або подвійного клацання мишею в комірці.

Щоб ввести дані в комірку потрібно навести курсор таблиці в комірку і вводити дані. Після введення натиснути клавішу Enter або клацнути мишею.

Для редагування вмісту комірки потрібно натиснути функціональну клавішу F2 та виправити помилки після чого натиснути клавішу Enter.

Робота з листами.

Excel автоматично поміщає в книгу три робочих листи. При необхідності цю кількість можна міняти від 1 до 255. Щоб додати (вилучити) або перейменувати лист потрібно на ярлику листа відкрити контекстне меню і вибрати команду Добавить (Удалить) або Переименовать.

Вставка та вилучення стовпців та рядків.

Щоб виділити стовпчик чи рядок потрібно клацнути мишею на його назві.

Щоб знищити рядок чи стовпчик потрібно виділити його і виконати команду: меню Правка ® Удалить.

Щоб вставити рядок чи стовпчик потрібно виділити його і виконати команду: меню Вставка ® Строки (Столбцы).

Щоб вставити або вилучити кілька рядків чи стовпців потрібно таку ж кількість виділити.

Зміна розмірів таблиці.

Щоб змінити розміри стовпчика чи рядка потрібно навести курсор миші на границю назви рядка чи стовпчика до появи двонаправленої стрілки і утримуючи ліву кнопку миші змінити розміри.

Щоб задати розміри стовпчиків і рядків: Формат → Строка →Высота і Формат → Столбец →Ширина

Типи даних.

В клітки таблиці Microsoft Excel можна заносити дані таких типів:

- числа, включаючи дату і час;

- текст;

- формули.

Числа використовуються у формі: цілі, дійсні, з експонентою, дробові.

Цілі – використовуються цифри 0, 1, ....9, знаки + та - .

Дійсні – включають десяткову крапку, що розділяє цілу і дробову частину.

Числа з експонентою – мантису і порядок числа розділяє латинська буква e (E) (3Е + 8; 0.624 Е-23)

Дробові числа – вводиться ціла частина числа, символ пробілу, чисельник, знак / (ділення) і знаменник.

Дата вводиться у форматі – ДД/ММ/РРРР, час – ГГ:ХХ:СС.

Якщо дані вводяться не у форматі числа, то Microsoft Excel сприймає їх як текст.

Формула починається із символу = і являє собою сукупність операндів, з'єднаних знаками операцій і круглих дужок. Операндом може бути число, текст, логічне значення, адреса клітинки або посилання на неї, функція. В полі клітинки після введення формули може відображатися або формула, або значення, обчислене за формулою.

Для цього потрібно виконати команди: Сервис → Параметры → Вид і включити прапорець у полі Формулы.

Для введення або редагування даних будь-якої клітки таблиці, слід її зробити активною.

Особливістю введення в Excel є Автозаполнение. Ця функція працює при встановленому прапорці Автозаполнение значений ячеек вкладки Правка діалогового вікна Параметры (команди Сервис). При введенні даних в цьому режимі Excel намагається угадати, що вводити і допише свій варіант до кінця. Якщо ви згодні, то натисніть Enter, інакше продовжіть введення.

Виділення діапазону кліток:

- мишею;

- для виділення колонки або рядка – клацнути мишею по заголовку колонки або номеру рядка;

- для виділення несуміжного діапазону кліток утримувати натиснутою Ctrl.

Виділений фрагмент можна вилучити, очистити, вставити, перемістити, скопіювати. Для цього використовують буфер обміну.

Форматування комірок.

Для форматування кліток чи виділеного діапазону кліток використовують команду Формат ® Ячейки чи кнопки панелі Форматування.

Поняття формату включає такі параметри:

- шрифт (тип, розмір, накреслення, колір);

- формат чисел;

- спосіб вирівнювання;

- розміри (ширина і висота) кліток;

- обрамлення кліток;

- візерунок фону.

Автоформат. Встановити формат активної клітки чи діапазону виконати команду: Формат→Автоформат.

Формат чисел. Excel автоматично розпізнає формат чисел при введенні (якщо введення починається з символа $ – грошовий). Щоб встановити формат чисел виділеного діапазону: Формат → Формат ячеек →Число ...

Вирівнювання даних у клітках. За замовчуванням Excel вирівнює вміст клітки по нижньому краю, текст – по лівій границі колонки; число – по правій. Змінити вирівнювання: Формат → Формат ячеек →Выравнивание (а також Орієнтацію).

Границі виділеного діапазону: Формат → Формат ячеек →Рамка. (Встановлення фону: Формат → Лист →Подложка )

Проведення обчислень в ЕТ.

Формула – це сукупність операндів, з'єднаних між собою знаками операцій і круглих дужок.

У формулах розрізняють арифметичні операції і знаки відношень. При обчисленні формули спочатку виконуються операції у круглих дужках, потім арифметичні операції, за ними – операції відношень.

У Excel можливі посилання на клітки таблиці: відносні, абсолютні і змішані посилання.

Посилання, яке включає назву колонки і номер рядка, є відносним. При копіюванні формули, а також редагуванні листа таке посилання буде модифікуватись.

В абсолютних посиланнях перед назвою колонки і номером рядка стоїть символ $. Такі посилання не модифікуються.

У змішаних посиланнях абсолютною є назва колонки і відносною – номер рядка або навпаки. У них модифікується тільки відносна частина посилання. У формулі можуть бути посилання на діапазон клітинок.

Excel містить більше ніж 400 вбудованих функцій. Функція має ім'я і список аргументів у круглих дужках

Ввести функції у формулу можна вручну або з використанням майстра функцій. Для роботи з майстром функцій слід натиснути кнопку Мастер функции панелі інструментів Стандартная або виконати команду Вставка → Функция. При цьому відкривається діалогове вікно "Мастер функции", в якому можна вибрати категорію функцій.

Якщо при обчисленні формули сталася помилка, то в комірку виводиться повідомлення про помилку, яке починається з символу "#".

Копіювання вмісту комірки.

Копіювання вмісту комірки можна виконувати за допомогою буферу обміну або за допомогою маркера заповнення. Щоб виконати копіювання за допомогою маркера заповнення потрібно зробити комірку активною, навести курсор миші в правий нижній кут комірки до появи "худого плюса" – маркер заповнення і утримуючи ліву кнопку миші перевести курсор в потрібному напрямку.

Щоб продовжити нумерацію введену в комірці потрібно виконати попередні дії з маркером заповнення але утримуючи клавішу CTRL.

Створення, відкриття та збереження файлів книг у Excel.

Для створення нового файлу книги можна виконати команду Файл → Создать або натиснути кнопку Создать на панелі інструментів Стандартная.

При натискуванні кнопки Создать панелі інструментів Стандартная створюється нова книга з іменем Книга 1.

Для відкриття створеного файла виконати команду Файл→Открыть або натиснути кнопку Открыть на панелі інструментів Стандартная. У вікні діалогу Открытие документа вибрати папку, ім'я документа і натиснути кнопку Открыть.

Для збереження файла у меню Файл є п'ять команд: Сохранить, Сохранить как, Сохранить рабочую область, Закрыть і Выход. Кожна з цих команд має свою специфіку. Команду Сохранить как використовують при першому збереженні файла, а команду Сохранить для збереження змін у існуючому файлі. Аналогічно команді Сохранить діє кнопка Сохранить на панелі інструментів Стандартная. При виборі команд Закрыть або Выход Excel завжди запитує про необхідність збереження змін.

При першому збереженні файла відкривається вікно діалогу Сохраниние документа, де можна вказати ім'я папки, ім'я файла та тип файла.

Перегляд та друкування книг.

Excel автоматично розділяє листи на сторінки по вертикалі та горизонталі. Роздільники сторінок (штрихові лінії) з’являються на екрані при друкуванні або попередньому перегляді книги.

Для встановлення параметрів сторінок виконати: Файл → Параметры страницы.

В діалоговому вікні "Параметры страницы" можна встановити орієнтацію сторінки, розміри полів, задати колонтитули.

Вкладка Лист дозволяє задати друкування чернетки, задати чи відмінити виведення сітки таблиці.

Листи, які друкуються часто мають заголовки колонок і рядків. Якщо лист розбивається на сторінки, то друга і наступні сторінки не будуть мати заголовків. Щоб друкувати заголовок на всіх сторінках, слід у вкладинці Лист у полях "Сквозные строки" і "Сквозные столбцы" вказати діапазон кліток, у яких знаходяться заголовки.

Попередній перегляд: Файл → Предварительный просмотр або натиснути кнопку на панелі Стандартная.

Для друкування виконати команди Файл → Печать. В діалоговому вікні Печать задати параметри для друку, натиснути кнопку Оk.

Об’єкти. Побудова діаграм.

Excel дозволяє вставити в робочий лист об’єкти, створені в інших програмах (Word, Paint...).

Для цього потрібно виконати команду: Вставка → Об’єкт.

Діаграми призначені для графічного відображення числових даних у звітах, на презентаційних, рекламних сторінках тощо.

Діаграми поділяються на стандартні (найбільш поширені) та нестандартні (використовуються зрідка).

Є багато типів стандартних діаграм: гістограма, графік, кругова, точкова, з областями, кільцева, поверхнева, біржова, циліндрична, конічна тощо. Кожний тип стандартної діаграми має декілкьа різновидів. З нестандартних використовують такі: блоки з областями, блакитна кругова, дерев'яна.

Найчастіше будують кругові, точкові, стовпчикові стандартні діаграми різних видів.

Розглянемо три основні типи діаграм.

Кругова діаграма відображає один виокремлений рядок чи стовпець числових даних з таблиці у вигляді круга з секторами. Вона демонструє співвідношення частин і цілого, де ціле відповідає 100%. Є декілька різновидів кругових діаграм.

Точкова діаграма (інколи її називають X-Y діаграма) призначена для побудови традиційних математичних графіків. Для цього ж призначена діаграма-графік. На одній координатній площині можна побудувати графіки відразу декількох функцій. Заноситимемо значення аргументу в перший стовпець, а значення функцій — в другий, третій тощо. Тоді перший виокремлений стовпець у таблиці програма інтерпретуватиме як вісь X, інші — як значення одної чи кількох функцій уздовж вертикальної осі. Кількість рядків саме у такій таблиці повинна бути більшою, ніж кількість стовпців (стовпців є два для однієї функції, три — для двох функцій і т.д.).

Гістограма (стовпцева діаграма) показує числові дані з вибраних стовпців таблиці у вигляді стовпчиків. Її найчастіше використовують для ілюстрації змін у часі чи просторі.

Усі діаграми (окрім кругової) мають дві осі: горизонтальну — вісь категорій, вертикальну - вісь значень. Об'ємні діаграми мають третю вісь - вісь рядів.

Діаграма складається з багатьох елементів. Нижче наведено ті, назви яких можна прочитати на екрані, навівши на елемент курсор:

ü область об'єкта-діаграми;

ü область побудови діаграми;

ü легенда;

ü заголовок діаграми;

ü вісь ряду даних;

ü вісь категорій;

ü вісь значень;

ü ряд;

ü назва осі значень;

ü назва осі категорій;

ü стіни, кути (в об'ємних діаграмах).

Елементи діаграми є об'єктами, над якими визначені дії переміщення та дії з контекстного меню. За допомогою контекстного меню найчастіше виконують команду Формат елемента. За її допомогою можна, зокрема, замалювати рамку, в якій є елемент, деяким кольором чи текстурою.

Діаграми будують програмою, яка називається Майстер діаграм. Її можна запустити двома способами:

- Командами з меню Вставка → Диаграмма;

- Натиснути кнопку Мастер диаграмм на панелі Стандартная.

Під керівництвом майстра виконують чотири кроки.

Крок 1: вибирають тип і вигляд діаграми (рис. 42).

Крок 2: задають діапазони з даними (якщо вони не були вибрані).

Крок 3: задають параметри (підписи, легенду) діаграми.

Крок 4: зазначають куди заносити діаграму (на окрему чи поточну сторінку).

Щоб перейти до наступного кроку, натискають на кнопку Далее, а щоб повернутися назад — на кнопку Назад.

Можна пропустити один чи два кроки, натискаючи відразу на кнопку Далее. Щоб завершити (часто достроково) роботу майстра діаграм і отримати діаграму, натискають на кнопку Готово.

Зміни у створеній діаграмі можна зробити за допомогою контекстного меню елементів, команди Діаграма або панелі інструментів з назвою Діаграма.

Щоб вставити в діаграму опущений елемент використовують команди Вставка → Диаграмма → Параметры диаграмы тощо.

Тип діаграми можна будь-коли поміняти. Для цього діаграму треба вибрати, викликати майстра діаграм, вибрати інший тип і натиснути на кнопку ГОТОВО.

13. Інформаційна модель. Поняття алгоритму.

План

1. Поняття інформаційної моделі.

2. Алгоритми. Властивості алгоритмів.

3. Способи запису алгоритмів.

& Література:

Шестопалов Є.А. Алгоритми і програми. Книга 2. Ст. 4-17.

Гаєвський О.Ю. Інформатика 7-11 класи. Ст. 413-420.

4 Теоретичні відомості

Модель (від лат. «modulus» - міра, зразок, норма) – це прообраз, опис або зображення якогось об'єкта.

Крім матеріальних моделей (іграшки, глобуса, макета будинку), існують абстрактні моделі: описи, формули, зображення, схеми, креслення, графіки тощо. За допомогою математичних формул описуються, скажімо, арифметичні операції, співвідношення геометрії, закони руху і взаємодії тіл (S = VT, F = ma, F = ɣm/R2). Хімічні формули допомагають уявити атомний склад хімічних речовин і реакції, в які вони вступають. Користуючись таблицями, графіками, діаграмами, можна відображати різні закономірності і залежності реального світу.

Усі абстрактні моделі, які можна подати за допомогою набору знаків (геометричних фігур, символів, фрагментів тексту), – це знакові моделі. Будь-яку знакову модель можна зобразити на папері. Для побудови знакової моделі і потрібно уявляти значення знаків і знати правила перетворення знаків.

Всі абстрактні моделі можна поділити на знакові і вербальні.

Інформаційні моделі

Під час вивчення інформатики нас цікавитимуть інформаційні моделі, такі, що стосуються інформаційних процесів. До якої із вказаних вище множин можуть належати ці моделі? По-перше, інформаційні моделі мають бути абстрактними, оскільки, як відомо, інформація – це нематеріальна категорія. По-друге, інформаційні моделі мають бути знаковими, тому повідомлення зображуються у вигляді знаків.

Математична модель – це модель, сформульована мовою математики і логіки. З елементами математичної моделі можна виконувати відповідні математичні операції. Наприклад, у моделі знаходження найменшого числа виконуються операції порівняння, а в моделі обчислення кореня рівняння – арифметичні операції. За допомогою математичних моделей описуються розв’язки різних логічних задач, багато фізичних процесів: рух падаючого тіла, плавлення речовини тощо.

З математичними моделями не слід плутати інформаційні моделі.

Інформаційна модель – це модель, що описує інформаційні процеси або містить інформацію про властивості і стан об'єктів, процесів, явищ.

Найпростішими прикладами інформаційних моделей є різні загадки, де описуються властивості, за якими маємо вгадати назву об'єкта («влітку сірий, взимку сірий », «взимку і влітку одним кольором»). До інформаційних моделей можна віднести тексти довідкових видань, енциклопедій.

Якщо модель формулюється таким чином, що її можна обробити на комп'ютері, вона називається комп'ютерною.

Комп'ютерна модель – це модель, реалізована за допомогою програмних засобів.

На комп'ютері можна виконувати розрахунки за будь-якими формулами – у цьому разі йдеться про математичну комп'ютерну модель. Якщо ж на комп'ютері переглядається текст, мультимедійний диск, відтворюється музика, то це комп'ютерна інформаційна модель. Усі моделі, для обробки яких не потрібен комп'ютер належать до некомп'ютерних моделей. Коли ви записуєте розв'язок задачі у зошит, ви маєте справу із некомп'ютерною математичною моделлю. А коли ви описуєте всі можливі ознаки яблука (кругле, жовте, кисло-солодке), то ви створюєте некомп'ютерну інформаційну модель цього об'єкта.

Комп'ютерні моделі звичайно розрізняють за програмним забезпеченням, яке застосовується під час роботи з моделлю. Для обробки комп'ютерних моделей використовуються існуючі програмні додатки (математичні пакети, електронні таблиці, графічні редактори тощо) або розробляються оригінальні програми за допомогою мов програмування (Basic, Раscal, Delphі, С++ тощо).

Про комп'ютерне моделювання

Під час вивчення інформатики нас цікавитимуть моделі, створені за допомогою комп'ютера. Ця галузь діяльності називається комп'ютерним моделюванням.

Моделювання на комп'ютері має набагато більше можливостей, ніж просто моделювання за допомогою реальних предметів або матеріалів. Наприклад, якщо комп'ютер застосовується для створення викрійок із сувою тканини, то трати матеріалу на обріз є мінімальними. Щоб виконати це завдання за допомогою паперових шаблонів, потрібно значно більше часу, а отримане рішення не завжди буде оптимальним.

Величезні можливості мають комп'ютери для розв'язання математичних задач. Як відомо, не всі задачі можна розв'язати аналітично, тобто отримати розв'язок у вигляді формул. Числовими методами для більшості задач можна отримати лише приблизний результат. Наближені розрахунки на комп'ютерах дозволяють підвищити їхню точність і швидкість. На комп'ютерах можна не тільки знаходити, наприклад, значення різних функцій і наближені розв'язки рівнянь, а й обчислювати траєкторії руху планет, складати прогнози погоди, розраховувати складні технологічні процеси тощо.

Крім виконання числових розрахунків, комп'ютери надають широкі можливості для здійснення комп'ютерних експериментів. Комп'ютерне моделювання дозволяє відтворити явища, які у реальних земних умовах людині відтворити не під силу. Це, наприклад, рух материків, дія землетрусів, зміна напрямків морських підводних течій тощо. Комп'ютерне моделювання має ще унікальні можливості для опису і розрахунку експериментів, які небажано виконувати в реальному житті. Це, наприклад, моделі ядерного вибуху, пожежі на підприємстві, військових дій, зіткнення поїздів тощо. За допомогою комп'ютерних моделей можна досить точно описати, деталі цих катастрофічних процесів.

Етапи побудови комп'ютерної моделі

Спробуємо уявити, з яких етапів складається процес створення комп'ютерної моделі. Взагалі, моделювання – це творчий процес, і розділити його на будь-які етапи і кроки дуже складно. Багато моделей і теорій народжуються внаслідок поєднання досвіду й інтуїції вченого або фахівця. Однак розв'язування більшості конкретних задач все ж таки можна уявити поетапно.

Моделювання, у тому числі комп'ютерне, починається з постановки задачі. На цьому етапі формулюється задача і вимоги, що пред'являються до розв'язання. Постановка задачі полягає, насамперед, в її описі. Задача часто може бути описана на повсякденній мові, наприклад, у формі запитання “що буде якщо?..” або “як зробити, щоб?..”. Математичну задачу описують за допомогою формул і знаків, а інженерну або економічну задачу – за допомогою різних схем, таблиць, графіків.

При постановці задачі потрібно відобразити (або хоча б зрозуміти) мету чи або мотив створення моделі. Одні моделі створюються для вивчення будови і складу того чи іншого об'єкта, інші – для вивчення можливостей керування об'єктом, треті мають на меті передбачити поведінку об'єкта (прогнозування).

Наступний етап – розробка моделі. Тут слід виділити та з'ясувати основні властивості об'єктів, що описуються, правильно визначити зв'язки між ними і з іншими об'єктами навколишнього світу. Аналіз інформації має бути різнобічним і повним. Ті чинники, що виявилися не суттєвими, можуть бути відкинуті. Скажімо, ви розробляєте модель – прогноз результатів контрольної роботи у вашому класі. Насамперед істотними чинниками заявляться, звичайно, середні показники успішності кожного учня, психологічний настрій класу. Серед несуттєвих чинників будуть день тижня, погода під час контрольної тощо – вони можуть не враховуватися.

Після того як сформульовано основні властивості розроблюваної моделі, визначено вихідні дані і бажаний результат, настає момент впорядкування алгоритму розв'язання задачі. Алгоритм – це опис послідовності дій під час розв'язування поставленої задачі.

У розробці комп'ютерної моделі дуже істотним буде вибір програмного забезпечення, за допомогою якого виконується моделювання. Програмне забезпечення має ефективно розв'язувати задачі, подібні до тих, які ви розглядаєте. Наприклад, для створення малюнка на комп'ютері слід обрати той чи інший графічний редактор (який саме – залежить від необхідного формату файлу і прийомів малювання, які ви хочете застосовувати). Для розв'язання системи рівнянь маємо скористатися мовами програмування Basic, Pascal або будь-якою іншою. Програмне середовище має бути адекватним поставленій задачі, тільки тоді вона може бути успішно розв'язана. Вибір програмного забезпечення й складання алгоритму – це взаємозалежні дії. Можливо, що для розв'язання поставленої задачі доведеться складати програму.

Коли модель розроблено, можна розпочинати найцікавіший етап – комп'ютерні експерименти. У ході цих експериментів перевіряється робота моделі, а також виконуються необхідні розрахунки або перетворення, заради яких і створювалася модель.

Перевірка моделі здійснюється звичайно за допомогою її тестування. Під час тестування перевіряється розроблений алгоритм роботи моделі – задаються запитання, на які заздалегідь відома відповідь. Якщо відповідь, отримана при тестуванні, збігається з відомою відповіддю, а тест складений правильно, то вважається, що модель працює коректно. У протилежному випадку потрібне шукати й усувати причини розбіжностей. Усі ці дії називаються налагодженням моделі.

Завершується комп'ютерне моделювання аналізом результатів. Матеріалом для аналізу є результати комп'ютерних експериментів. Тому експерименти мають бути здійснені таким чином, щоб отримати достовірний результат.

Алгоритми і способи їх опису

Термін «алгоритм» походить від назви середньоазіатського міста Хорезм. У цьому місті в IX ст. жив математик і астроном Мухамед, який сформулював правила чотирьох арифметичних дій. Арабський варіант його імені Аль-Хорезмі, що в Європі записувався латиною як Algorithmi, і став основою терміна "алгоритм". Однак пізніше під словом алгоритм стали розуміти правила знаходження найбільшого спільного дільника, які були викладені ще в працях великого давньогрецького математика Евкліда (III ст. до н.е.). За наших часів поняття алгоритму було узагальнено, і словом "алгоритм" стали позначати опис будь-якої послідовності дій. Поняття алгоритму є одним із фундаментальних у сучасній математиці й інформатиці.

Алгоритм – це точний і зрозумілий опис послідовності дій над заданими об'єктами, що дозволяє отримати кінцевий результат.

Ви вже не раз зустрічалися з алгоритмами в інших шкільних предметах. Найбільше прикладів алгоритмів у математиці – науці, в якій і зародилося саме це поняття. По суті, математика займається вивченням різних алгоритмів і створенням нових. До алгоритмів із шкільного курсу математики можна віднести правила виконання арифметичних дій, правила знаходження розв'язків рівнянь тощо.

Складання алгоритму починається з розбиття описуваного процесу на послідовність окремих кроків. Властивість розбивки алгоритму на окремі кроки називається дискретністю алгоритму. Кожний крок алгоритму формулюється у вигляді інструкцій (команд), тобто визначених розпоряджень виконавцю.

Властивості алгоритмів.

1. Однозначність алгоритму – це точний опис дій та послідовності їх виконання, відсутність їх неоднозначного тлумачення.

2. Зрозумілість алгоритму – означає, що виконавець правильно сприйме кожну команду і зможе її виконати.

3. Будь-який алгоритм повинен бути розбитий на послідовність окремих кроків, мати властивість дискретності.

4. Універсальність (масовість) алгоритму – це можливість використовувати його для розв'язування подібних задач.

5. Алгоритм є правильним (результативним), якщо його виконання дає правильні результати розв'язування задачі.

Словесний запис алгоритмів

Розглянемо три способи подання алгоритмів: за допомогою звичайної мови спілкування, із використанням блок-схем і за допомогою навчальної алгоритмічної мови.

Словесний спосіб запису заснований на тій чи іншій природній мові спілкування. Однак словесний запис алгоритму відрізняється від звичайних мовних конструкцій ретельнішим добором слів і фраз, який не допускає повторень або двозначного тлумачення. Крім того, у запису алгоритму можуть використовуватися математичні символи і вирази.

Словесний запис найчастіше застосовується на початковому етапі вивчення алгоритмів і призначається для використання алгоритму людиною. Однак ця форма запису алгоритму має два істотних недоліки. По-перше, вона недостатньо наочна і, по-друге, її важко безпосередньо перекласти мовою програми.

Блок-схеми алгоритмів

Наочною формою запису алгоритмів є блок-схеми, що складаються з геометричних фігур-блоків. Кожний блок відповідає певній дії. Наприклад, запис алгоритму починається і закінчується такими блоками:

Ці елементи називаються блоками початку і кінця алгоритму. Стрілки вказують напрямок виконання алгоритму. Блок Початок має одну вихідну стрілку, а блок Кінець – одну вхідну стрілку.

У алгоритмах часто використовуються команди введення і виведення значень. Цим командам відповідають блоки введення-виведення:

Тут лівий блок означає введення величини Х, а правий блок – виведеньY. За допомогою наведених вище блоків ви можете скласти найпростіший алгоритм введення величини X:

Відповідно до цього алгоритму в програму вводиться значення величини Однак програма, що складається тільки з операції введення, навряд чи доцільна. Звичайно над введеною величиною виконуються певні дії, що позначаються прямокутними (операторними) блоками:

У середині прямокутників записані вирази, що виконуються над величинами. Лівий блок означає присвоювання змінній X значення суми Х+1 (про операції присвоювання йтиметься в наступному параграфі). Правий блок відповідає за знаходження різниці Х–У і надання значення різниці змінній 2. Операторні блоки можуть мати кілька входів і лише один вихід. Запишемо найпростіший алгоритм обчислення квадрата якогось числа:

Відповідно до цього алгоритму вводиться величина X, потім обчислюється квадрат цієї величини (добуток Х*Х) і виводиться отримане значення.

Усі наведені вище блоки дозволяють організувати послідовне виконання інструкцій алгоритму. Однак на практиці часто виникають ситуації, коли залежно від виконання будь-якої умови маємо змінити послідовний хід обчислень. Прикладом такої умови є нерівність х≥ 0 в алгоритмі знаходження модуля числа X (див. попередній пункт). У схему алгоритму логічна умова вводиться за допомогою умовного блока. Цей блок прийнято зображати у вигляді ромба з одним входом і двома виходами:

Якщо умова, зазначена на зображенні блока, виконується (умова має значення Істина), то відбувається перехід по стрілці Так, якщо не виконується (значення Хибність) – по стрілці Ні. Завдяки умовному блоку обчислювальний процес ніби розгалужується, тобто умовний блок використовується для організації розгалуження.

Наведемо як приклад алгоритм обчислення модуля числа:

Запис цього алгоритму обмежують блоки початку і кінця. За блоком початку алгоритму йде блок введення значень х, а за ним – умовний блок. В умовному блоці виконується перевірка умови Х≥0 і в результаті перевірки здійснюється перехід по одній із гілок Так або Ні. На кожній із гілок розташований операторний блок надання значень змінній У. Після операції надання гілки алгоритму сходяться, і наступна інструкція алгоритму міститься в блоці виведення отриманого значення У.

Навчальна алгоритмічна мова

Словесний запис алгоритму більше придатний для виконавця – людини. Якщо ж виконавцем є комп'ютер, то алгоритм маємо записувати за допомогою інструкцій, які легко перекладаються на мову програми. Однак, перед тим як складати програму, учням звичайно пропонується побудувати алгоритм розв’язання й описати його на навчальній алгоритмічній мові (НАМ). Розглянемо основні компоненти НАМ або, як її інакше називають, алгоритмічної нотації (слово «нотація» розуміється як «позначення»).

Алфавіт НАМ нічим не обмежений: він може бути як англійським, так і українським. У нього можуть бути введені будь-які зрозумілі всім символи: знаки арифметичних операцій (+, -, *, /), знаки відношень (=,>,< тощо), спеціальні знаки тощо. Тобто алфавіт навчальної алгоритмічної мови є відкритим.

Крім алфавіту, в алгоритмічній нотації визначаються службові слова, що є неподільними. До службових слів належать:

алг – заголовок алгоритму;

поч – початок алгоритму;

кін – кінець алгоритму;

арг – аргумент;

рез – результат;

чит – читання (введення);

зап – запис (виведення);

якщо, то, інакше – умовні інструкції

Питання для самоконтролю.

1. Як виникло поняття “алгоритм”?

2. Властивості алгоритмів?

3. Способи запису алгоритмів ?

4. Як зображується у блок-схемі Початок і Кінець алгоритму?

5. Як зображується у блок-схемі введення і виведення даних?

6. Як зображується у блок-схемі дія (процес)?

7. Як позначається розгалуження в блок-схемі?

14. Мова програмування Basic. Основні поняття.

План

1. Поняття програми.

2. Мова програмування. Алфавіт мови Basic.

3. Основні поняття. Стандартні функції.

& Література:

Шестопалов Є.А. Алгоритми і програми. Книга 2. Ст. 29-40.

Гаєвський О.Ю. Інформатика 7-11 класи. Ст. 448-451.

4 Теоретичні відомості

Етапи підготовки задач до розв'язування на комп'ютері.

Підготовки задач до розв'язування на комп'ютері здійснюється в кілька етапів.

Треба зауважити, що окремі етапи взаємопов'язані: наступні етапи залежать від реалізації попередніх, а після виконання чергового етапу може виникнути потреба повернення до попереднього етапу і пошуку нового методу розв'язування.

Етапи підготовки задачі до розв'язування на комп'ютері:

• постановка задачі;

• математична формалізація задачі;

• вибір методу розв'язування задачі;

• розробка блок-схеми алгоритму;

• перевірка алгоритму;

• написання тексту програми;

• налагодження і тестування програми;

• розв'язування задачі, аналіз результатів;

• експлуатація програми.

Постановка задачі — це чітке формулювання задачі, визначення вхідних даних для її розв'язування і точні вказівки відносно того, які результати і в якому вигляді повинні бути отримані.

Постановку задачі виконує фахівець з тих питань, для вирішення яких розробляється програма.

Наприклад, постановку задачі для продажу квитків на вокзалі за допомогою комп'ютера повинен "робити спеціаліст, який розуміється на цій справі. Постановку задачі для тестування учнів на комп'ютері робить учитель. Для автоматизації банківських операцій постановку задачі робить фінансовий працівник.

При постановці задачі потрібно вказати, які вхідні дані будуть оброблятись, що з ними необхідно зробити і в якому вигляді повинні бути видані результати.

Деякі задачі, які розв'язують на комп'ютері, не потребують математичної формалізації (наприклад, задачі обробки текстів).

Вибір методу полягає у виборі того чи іншого способу розв'язування задачі. Вибір методу розв'язування задачі залежить як від самої задачі, так і від можливостей комп'ютера: швидкодії, об'єму пам'яті, наявності розроблених раніше програм. Побудова блок-схеми — це графічний запис алгоритму на основі вибраного методу.

При побудові алгоритму бажано розглянути і проаналізувати кілька варіантів перед тим, як зробити остаточний вибір. Алгоритм більшою мірою визначається методом, хоч один і той же метод, у свою чергу, може бути реалізований за допомогою різних алгоритмів.

Перевірка алгоритму, як правила, полягає в ручній перевірці («прокрутці») окремих розв'язків задачі.

Для цього потрібні аркуш паперу з зображеним на ньому алгоритмом. У клітинках записуються під їх позначеннями всі змінні і їх початкові значення. Поступово рухаючись за алгоритмом, виконуємо записані в ньому операції, проміжні результати записуємо у відповідні колонки. І так до закінчення алгоритму та одержання результатів розв'язування задачі.

Дані треба підбирати так, щоб перевірити всі розгалуження алгоритму. Якщо отримані результати відповідають дійсності, можна сподіватись, що алгоритм правильний. Але це можна встановити остаточно лише налагодивши і протестувавши програму.

Написання тексту програми – це запис алгоритму на алгоритмічній мові програмування.

Алгоритмічна мова програмування – це сукупність символів, слів, команді правил, за допомогою яких можна у формальному вигляді записувати послідовність дій для розв'язування даної задачі. Цю послідовність дій називають програмою на алгоритмічній мові. Якщо блок-схема алгоритму достатньо деталізована, то при написанні тексту програми принципових труднощів не виникає.

У комп'ютерах завдання перетворення програм на алгоритмічних мовах у машинні коди виконують спеціальні програми, які називаються трансляторами./Людина пише програму на алгоритмічній мові, зрозумілій людині, а транслятор цю програму перетворює в машинну програму, зрозумілу комп'ютеру. Таким чином, алгоритмічна мова відіграє роль посередника між людиною і комп'ютером.

Налагодження і тестування програми — це перевірка правильності роботи програми і виправлення знайдених помилок.

У програмі, складеній вперше, як правило, містяться помилки. Помилки можуть бути синтаксичні і логічні. Якщо при записі програми допущені синтаксичні помилки (порушені правила запису команд і даних), то такі помилки знайде транслятор. Логічні помилки у виборі формул, розгалужень, логічних висновків тощо трансляторами не виявляються. Ці помилки повинен знайти та усунути програміст.

Для виконання тестування необхідно підготувати тести.

Тест – це спеціально підібрані вхідні дані разом з результатами, які повинні бути отримані за цими даними.

При тестуванні перевіряється чи одержуються програмою ті самі результати, які вказано в тесті.

Розв'язування задачі та аналіз результатів і- це остаточна перевірка правильності реалізації всіх попередніх етапів.

Після налагодження програми здійснюється перевірка її роботи при різних вхідних даних. Цей етап є підсумком виконання всіх попередніх етапів і служить підтвердженням (або запереченням) їх правильності. Після цього етапу інколи доводиться переглянути сам підхід до розв'язування задачі та повернутися до першого етапу для повторного виконання всіх етапів з оглядом на набутий досвід. Упевнившись, що в заданому діапазоні вхідних даних програма функціонує правильно, програміст передає розроблену ним програму для експлуатації.

Експлуатація програми — це використання програми замовниками або користувачами.

Налагоджена програма з відповідною документацією на неї (опис програми, інструкція по експлуатації і т.д.) передається замовнику для подальшого використання.

При необхідності проводиться кавчання користувачів роботі з програмою. Програміст здійснює авторський контроль за програмою, тому що під час експлуатації можуть бути виявлені помилки, які не вдалось знайти під час тестування і налагодження. Програміст робить необхідні доробки у програмі, і її експлуатація продовжується.

Мова програмування – це своєрідний місток між людською мовою, що складається зі слів і "машинною мовою", що складається з наборів 0 та 1:

- людина пише текст програми на мові програмування;

- написаний текст перекладається в машинну програму.

Перетворення тексту з мови програмування в машинну програму виконують транслятори.

Транслятори є двох видів: інтерпретатори і компілятори.

Інтерпретатор перетворює набрану на екрані або зчитану з файлу одну команду в машинний код, і комп'ютер зразу ж її виконує. Після чого вибирається наступна команда і знову виконується.

Інтерпретатори дозволяють вводити команди з клавіатури і проводити обчислення в діалозі з комп'ютером.

Компілятор перетворює текст програми на алгоритмічній мові, що зберігається як окремий файл, у машинну програму. Одержана програма теж зберігається як окремий файл.

Компілятори не виконують програму, а лише перекладають її в машинний код. Виконання програми відбувається після відповідної команди.

Така програма зберігається в зовнішній пам'яті, може тиражуватися скільки завгодно разів і виконується без допомоги компілятора.

Мова Basic була створена в США у 1963 році як мова для початкового навчання програмуванню.

Мова Basic відіграла величезну роль в історії розвитку програмування. Перший інтерпретатор було написано саме для цієї мови програмування.

Простота вивчення мови Basic привела до того, що сотні тисяч людей користуються нею при написанні програм.

Існує величезна кількість версій і модифікацій мови Basic з різними можливостями і для різних комп'ютерів. Це потрібно мати на увазі Не завжди програма, що написана з урахуванням однієї версії, буде працювати в іншій версії мови Basic.

В інтерпретаторі мови програмування Basic використовується два режими роботи:

- прямий (командний) без номерів рядків, з негайним виконанням кожної команди;

- програмний з номерами рядків і введенням всієї програми в оперативну пам’ять рядок за рядком і виконанням усієї програми.

Основні поняття МП.

- Алфавіт – символи дозволені для запису команд і даних. Це латинські літери, арабські цифри, розділові знаки, спеціальні символи.

- Команди – перелік і правила запису дій, які передбачені МП.

- Дані – вхідна інформація і результати обробки. Дані, які в процесі обробки змінюють своє значення називають змінними. Постійні дані називають константами.

- Ідентифікатори – символьне позначення (ім'я, адреси) даних, функцій, програм.

- Коментарі – пояснення до команд і програм.

- Синтаксис – правила запису команд, опису і позначення даних, використання розділових знаків.

Мова Бей сік була створена в США в 1963 році як мова для початкового навчання програмуванню. Існує багато версій і модифікацій мови Бей сік з різними можливостями і для різних комп'ютерів: GWBASIC.

Алфавіт мови Basic

1. 26 латинських літер A-Z для запису команд, назв даних, текстів англійською мовою.

2. 33 літери українського чи російського алфавітів для запису текстів і коментарів.

3. арабські цифри 0...9

4. знаки арифметичних операцій.

5. знаки відношень <, >, =, <= , >=, < >

6. розділові знаки ( ) . , ; : пробіл

7. спеціальні символи ! @ # $ % & ?

У десятковому дробі дробова частина відділяється крапкою.

Тексти (літерні константи) – це будь-яка послідовність символів із її алфавіту, яка міститься в лапках. Довжина літерної константи не повинна перевищувати 255 символів.

Змінними називають величини, значення яких може змінюватися під час виконання програми.

Постійні дані (константи) мають постійне значення і під час обробки не змінюються, а лише використовуються в обчисленнях.

Позначення змінних і констант можуть мати одну або дві латинські літери або літеру і цифру 0...9.

Типи даних.

- ! – для дійсних чисел одинарної точності (не більше 6 цифр)

- # - для дійсних чисел подвійної точності (не більше 14 цифр)

- $ - для текстових даних

- % - для цілих чисел

Для роботи з МП GWBASIC необхідно виконати програму GWBASIC.EXE Після завантаження можна вводити команди з позиції курсору. Команди вводяться з клавіатури як звичайний текст.

Набрана в командному режимі команда після натискання ENTER негайно виконується. Після виконання програми на екрані з'являється ОК. Якщо команда набрана неправильно то на екрані з'являється повідомлення: Syntax error – синтаксична помилка. Текст неправильної команди залишається на екрані. Після такого повідомлення команду потрібно відредагувати і знову виконати.

Арифметичні операції.

– віднімання

+ додавання

* множення

/ ділення

\ ділення з відкиданням дробової частини

Обчислення можна виконувати за алгебраїчними виразами та формулами, але писати їх потрібно в один рядок.

Знак "=" в програмуванні має не тільки значення дорівнює, а ще й "записати", "присвоїти".

Усі обчислення виконуються мікропроцесором і зберігаються в оперативній пам'яті.

Математичні функції

MOD – залишок від ділення

17 MOD5=2

SIN (X) – синус х

COS (X) – косинус х

ATN (X) – арктангенс х, де х – кут в радіанах. 1 радіан – 57.30

SQR (X) – корінь квадратний

LOG (X) – десятковий логарифм

ABS (X) – абсолютна величина (модуль)

Щоб вийти з BASIC потрібно виконати команду SYSTEM.

Після завантаження BASIC на екрані з'являється програмний листок BASIC для набору і редагування тексту програми. Внизу розташоване меню, яке пояснює призначення функціональних клавіш. Щоб команди збиралися у програму, потрібно рядки пронумерувати.

Правила набору команд

1. кожну команду починати набирати з її номера у новому рядку;

2. рядки нумерувати з кроком 10 або 5, щоб була можливість вносити додаткові команди;

3. після номера робити хоча б один пробіл;

4. після набору рядка натискати клавішу ENTER.

Для запуску програми на виконання досить натиснути клавішу F2 або ввести команду RUN. Курсор повинен стояти у вільному рядку екрану.

Щоб стерти рядок потрібно ввести його номер і натиснути ENTER.

Щоб вивести текст програми з оперативної пам’яті досить натиснути клавішу F1 або ввести команду LIST.

Оператор PRINT виводить на екран вказаний текст і (або) значення змінних і констант. Записаний в рядку PRINT без тексту – порожній рядок. Текст пишеться в лапках. Для виведення результатів обчислень відповідні змінні записуються в оператор PRINT за пояснюючим текстом після знаків “ , ” “ ; ”

PRINT “Літак пролетів ”; S; “кілометрів ”

Оператор INPUT дозволяє вводити інформацію за запитом програми для подальшої обробки. Інформація, що запитується оператором INPUT заносяться в одну (або) кілька змінних. Дві і більше змінних в команді INPUT при написанні і введенні розділяються комами.

У командах з оператором INPUT можна використовувати пояснюючі тексти, які повинні записуватися в рядках. Пояснюючий текст і змінні розділяються “ , ” “ ; ” Якщо за пояснюючим текстом стоїть “ ; ” то при виведенні цього тексту на екран з’являється знак “?”

INPUT “Введіть коефіцієнти квадратного рівняння”; А, В, С

Оператор LET означає присвоїти (надати) значення вказаній змінній. Іншими словами, за допомогою оператора LET у вказані адреси заносяться числа або результати арифметичних виразів.

LET Х1=А+В

В більшості версій BASIC (в тому числі GWBASIC ) оператор LET в команді можна опускати.

Замість LET Х1=А+В можна писати Х1=А+В

Знак “=” означає присвоїти (надати)

CLS – очистити екран (як правило пишеться перед початком програми.

END – кінець програми

REM – ремарка, пояснення до команд, програми. Ремарка пишеться в місцях, де необхідне пояснення.

NEW – стирання програми в оперативній пам’яті.

Розв’язування задач.

До задач записати словесний запис алгоритму, скласти блок-схему і програму.

Задача 1.

Обчислити площу трикутника за трьома сторонами.

10 REM Плаща трикутника

20 INPUT “Введіть сторони трикутника ” ; А, В, С

30 Р=(А+В+С)/2

40 S=SQR(P*(P-A)*(P-B)*(P-C))

50 PRINT “Площа трикутника = “; S

60 END

Задача 2.

Обчислити середнє арифметичне трьох чисел.

10 REM Середнє арифметичне.

20 INPUT “Введіть три числа” ; А, В, С

30 S= (А+В+С)/3

40 PRINT “Середнє арифметичне = ”; S

50 END

Задача 3.

Обчислити периметр правильного многокутника

10 REM Периметр правильного многокутника

20 INPUT “Введіть довжину сторони многокутника” ; А

30 INPUT “Введіть кількість сторін” ; N

40 S=A*N

50 PRINT “Периметр правильного многокутника = ”; S

60 END

Питання для самоконтролю.

1. Які етапи підготовки задачі до розв'язування на комп'ютері ви знаєте?

2. Що означає вираз «постановка задачі»? Хто її виконує?

3. Що означає вираз «математична формалізація задачі» ?

4. Що означає вираз «вибір методу розв'язку задачі»?

5. Що означає вираз «побудова блок-схеми алгоритму» ?

6. Як перевіряється правильність алгоритму?

7. Які помилки можуть бути в алгоритмі?

8. Як розуміти вираз «машинна програма» ?

9. Який принцип роботи інтерпретатора, компілятора?

10. Який алфавіт мови BASIC?

11. Для чого в програмному режимі використовуються клавіші F1, F2?

12. Які правила набору програм?

13. Що виконує в мові BASIC оператор PRINT?

14. Що виконує в мові BASIC оператор INPUT?

15. Що виконує в мові BASIC оператори LET, CLS, NEW?

15. Вказівки розгалуження та повторення.

План

1. Оператор безумовного переходу.

2. Опис вказівок розгалуження мовою програмування.

3. Опис вказівок повторення мовою програмування.

4. Розв’язування задач.

& Література:

Шестопалов Є.А. Алгоритми і програми. Книга 2. Ст. 43-56.

Гаєвський О.Ю. Інформатика 7-11 класи. Ст. 452-458.

4 Теоретичні відомості

Оператор GOTO N – безумовний перехід на вказаний рядок N. Застосовується тоді коли, необхідно змінити порядок виконання програми.

Оператор циклу – один із найзручніших і потужних операторів у програмуванні. Він організує багаторазове виконання операцій, що повторюються

Неповна форма розгалуження здійснюється оператором IF … THEN

Оператор IF (Умова) THEN (Дія)

Дія виконується, якщо виконується Умова.

IF – якщо, THEN – тоді

Якщо Умова не виконується то виконується наступна за оператором IF команда. В Умові можна вживати логічні операції AND (і), OR (або)

В одному рядку можна писати дві і більше команд з роздільником “ : ” між ними. Якщо змінній не присвоєно значення, то така змінна дорівнює 0.

Повна форма розгалуження здійснюється оператором IF … THEN … ELSE

IF <УМОВА> THEN <ДІЯ 1> ELSE <ДІЯ 2>

Цей оператор виконує ДІЮ 1 при виконанні УМОВИ і ДІЮ 2 при невиконанні УМОВИ. ELSE – інакше

Програми, в яких одні і ті ж дії виконуються кілька разів називаються циклічними.

Циклом – називається повторення однієї команди або групи команд, поки виконується задана наперед умова.

Оператор FOR … NEXT

Цей оператор ще називають оператором контрольованого циклу, виконує інструкції циклу певну кількість разів і має структуру:

FOR <параметр циклу>= <Р1> ТО <Р2>

<тіло циклу>

NEXT <параметр циклу>

При першому звертанні до оператора FOR спочатку обчислюється вираз Р1 і надається параметр циклу. Після цього перевіряється умова Р1<=Р2. Якщо ця умова істинна, починається виконання тіла циклу. Тіло циклу може складатися з одного або багатьох параметрів, тобто може бути простим або складеним оператором. Після виконання тіла циклу значення параметра циклу змінюється на 1, знову перевіряється умова Р1<=Р2 і виконуються оператори тіла циклу і т.д.

Оператор FOR … NEXT називають оператором циклу із параметром, оскільки число повторень задається змінною – параметром циклу.

Рядок NEXT називається зворотною частиною циклу – від цього рядка відбувається повернення до початку циклу, якщо не всі значення параметра циклу вичерпані.

Параметр циклу не обов'язково має пробігати з кроком 1 – він може бути як цілим, так і дробовим, як додатним, так і від'ємним. У цих випадках у рядок заголовка циклу додається слово STEP (крок), що вказує, яким має бути збільшення параметру циклу.

Оператори FOR – ДЛЯ

NEXT (НАСТУПНИЙ) є свого роду оператором GOTO. Цей оператор збільшує значення лічильника на 1 і визначає, чи не перевищує воно встановленої межі N.

STEP – крок, з яким змінюється лічильник з кожним циклом.

Структура циклу.

n FOR I=A TO B STEP H

тіло циклу

m NEXT I

де n, m – номера рядків, I – ім’я керуючої змінної, А, В – початкове і кінцеве значення, H – крок

Розв’язування задач.

Задача1.

Розв’язати лінійне рівняння виду АХ=В. Врахувати при А=0 і В=0 – розв’язок може бути довільним. При А=0 і В<>0 – розв’язку немає.

10 INPUT “Введіть А і В”, А, В

20 IF A=0 THEN 50

30 PRINT “Х=” ; В/А

40 GOTO 70

50 IF B=0 THEN PRINT “Х –будь-яке число”

60 IF B < > 0 THEN PRINT “Немає розв’язку”

70 END

Задача 2.

Розв’язати квадратне рівняння виду АХ2+ВХ+С=0

10 INPUT “Введіть А, В, С”, А, В, С

20 D = B^2 – 4*A*C

30 IF D < 0 THEN 70

40 PRINT “Х1=”; (- В + SQR (D)) / (2*A)

50 PRINT “Х2=”; (- В - SQR (D)) / (2*A)

60 END

70 PRINT “Немає розв’язку”

80 END

Задача 3.

Визначити максимальне число із трьох введених

10 INPUT “Введіть три числа А, В, С”, А, В, С

20 IF A>B AND A>C THEN PRINT “Найбільше число ”; А

30 IF B>A AND B>C THEN PRINT “Найбільше число ”; В

40 IF C>A AND C>B THEN PRINT “Найбільше число ”; С

50 END

Задача 4.

Скласти програму обчислення функції.

10 REM “Визначити корінь ”

20 INPUT X

30 LET A=X^2-7*X-COS(X)

40 IF A>=0 THEN Y=SQR(A): GOTO 60

50 PRINT “немає розв'язку”: GOTO 70

60 PRINT “Y=”; Y

70 END

Задача 5.

Підрахувати суму 10 перших чисел натурального ряду.

З допомогою операторів IF … THEN і GOTO

10 K=1: S=0

20 IF K>10 THEN 60

30 S=S+K

40 K=K+1

50 GOTO 20

60 PRINT “Сума чисел = ”; S

З допомогою операторів FOR … NEXT

10 S=0

20 FOR K=1 TO 10

30 S=S+K

40 NEXT K

50 PRINT “Сума чисел = ”; S

Задача 6.

Обчислити Z=X^K

10 INPUT “Введіть Х і К ”, Х, К

20 Z=1

30 FOR S=1 TO K

40 Z= Z *X

50 NEXT S

60 PRINT Z

Питання для самоконтролю.

1. Яку дію виконую команда GOTO N?

2. Якими операторами записується неповна форма розгалуження?

3. Якими операторами записується повна форма розгалуження?

4. Що таке цикл? Коли цикл закінчує роботу?

5. Яка програма називається циклічною ?

6. Якими операторами записується цикл в програмі?

7. Що означає оператор STEP?

16. Табличні та рядкові величини.

План

1. Табличні величини.

2. Рядкові величини

& Література:

Шестопалов Є.А. Алгоритми і програми. Книга 2. Ст. 67-71.

Гаєвський О.Ю. Інформатика 7-11 класи. Ст. 492-498.

4 Теоретичні відомості

Масиви, загальні поняття

Змінні, якими ми користувалися до цього часу, називаються простими змінними. Використання при програмуванні тільки простих змінних утруднює або робить неможливим розв’язування багатьох задач.

Наприклад, треба знайти найбільше з п’яти чисел. Розв’язок цієї задачі з простими змінними мас такий вигляд:

10 INPUT “Введіть 5 чисел “ ; А, В, С, D, Е

20 Р = А

30 IF P<В THEN P = В

40 IF P < C THEN P = С

50 IF P <D THEN P = D

60 IF P < Е THEN = Е

70 PRINT "Найбільше число =" ; Р

Уявіть собі програму для пошуку найбільшого з 5000 чисел, де кожне число записане як проста змінна. У такій програмі доведеться написати 5000 команд, подібних до команди 30 наведеного прикладу.

Оптимізувати вирішення подібних задач дозволяє введення такого поняття, як «масив».

Масивом називається позначена одним іменем послідовність величин, до яких звертаються за допомогою їх номерів (індексів).

Якщо потрібно присвоїти, наприклад, четвертому елементу масиву А значення 17, пишуть: А(4) = 17

При виконанні цього оператора буде знайдено масив А, відраховано від його початку четверту комірку і в неї буде записано число 17.

Індекс може бути змінним і це спрощує написання програм з великою кількістю величин, які обробляються.

Нехай якимсь чином зарезервовано пам'ять для масиву А на 5000 чисел і ці числа введені в масив. Тоді програма для пошуку найбільшого числа серед 5000 введених матиме такий вигляд:

40 Р = А(1)

50 FOR I = 2 ТО 5000

60 IF P < А(І) THEN Р = А(І)

70 NEXT I

80 PRINT "Найбільше число ="; Р

Для розміщення елементів масиву в пам'яті потрібно заздалегідь зарезервувати певну кількість комірок.

Це робиться за допомогою оператора DIM A(N).

Тут А – ім'я масиву, N – максимальний індекс в цьому масиві.

Опис масиву DIM повинен з'являтися у програмі перед першим звертанням до елементів цього масиву.

Якщо у програмі використовуються елементи масиву і пропущено його опис оператором DIM, то BASIC буде працювати так, ніби описано оператор DIMА(10). Якщо програма використовує елементи масиву з індексом, більшими від 10, інтерпретатор видасть повідомлення про помилку у вигляді:

Subscript out of range in NN (Індекс зовні в NN)

Щоб зарезервувати пам'ять у попередній програмі потрібно дописати оператор

5 DIM А(5000)

У BASIC можна використовувати масиви двох видів: одномірні (вектори) і двомірні (матриці).

Розглянемо організацію двомірних масивів. У двомірному масиві кожний елемент позначається номером рядка і номером стовпчика, на перехресті яких він розташований. У загальному вигляді елемент двомірного масиву, наприклад А, записується так: А(І, J), де І – номер рядка матриці, J – номер стовпчика в рядку.

Наприклад, у двомірному масиві:

	1	2	3	4	5
1	8	6	-1	9	2
2	1	7	8	4	-4
3	6	3	7	2	-7

А(1,2) = 6 А(1,4) = 9 А(3,4) = 2 А(2,5) = -4

Треба мати на увазі, що в оперативній пам'яті матриця займає комірки послідовно рядок за рядком. Наприклад, матриця наведеного вище прикладу в пам'яті розташується так:

8 6 -1 9 2	1 7 8 4 -4	6 3 7 2 -7
1-й рядок	2-й рядок	3-й рядок

Введення-виведення масивів

Введення-виведення елементів масивів здійснюється за допомогою циклів, де індекси використовуються як змінна циклу.

за допомогою оператора INPUT;

за допомогою операторів READ і DATA.

Введення масивів здійснюється у циклі за допомогою оператора INPUT.

Якщо одномірний масив потрібно заповнити великою кількістю елементів, то можна організувати цикл з послідовним заповненням.

Приклад заповнення масиву А(10):

10 DIM A(10)

20 FOR I =1 ТO 10

30 PRINT "Введіть черговий елемент масиву"; А(І)

40 NЕXТ I

При введенні двомірного масиву, наприклад А(5,6) потрібно організувати подвійний цикл: зовнішній – за номером рядка, внутрішній – за номером стовпчика.

10 DIM A(5,6)

20 FOR I =1 ТO 5

30 FOR J =1 ТO 6

40 PRINT "Введіть А("; І; "," ; J; ") елемент";

50 INPUT А(1,3)

60 NЕXТ I, J

Заповнення масиву даними, описаними оператором DATA, здійснюється за допомогою оператора READ.

Наприклад, заповнимо одномірний масив А(5):

10 DIM A(5)

30 FOR I =1 ТO 5 : READ А(І): NЕXТ I

40 DATA 3.14, 2.71, 256, 512, 1024, -13

Приклад заповнення матриці А(2, 3) постійними даними:

10 DIM А(2,3)

20 FOR I =1 ТO 2 : FOR J =1 ТO 3 : READ А(І, J) : NЕXТ I, J

30 DATA 3.14, 2.71, 256, 512, 1024, -13

У цій програмі масив А(2, 3) спочатку заповниться числами 3.14, 2.71 і 256 у першому рядку. Потім заповниться другий рядок числами 512, 1024 і -13.

Заповнення масиву випадковими числами здійснюється за допомогою операторів RANDOMIZE TIMER, RND

Наприклад, одномірний масив А(10) заповнити випадковими цілими числами, меншими 100:

5 RANDOMIZE TIMER

10 DIM А(10)

20 FOR I =1 ТO 10

30 A (I) = INT (RND*100)

40 NЕXТ I

Виведення масивів можна здійснювати також за допомогою циклів. Наприклад, масив А(4,4) можна вивести на монітор наступним чином:

10 FOR I =1 ТO 4

20 PRINT А(I,1), А(І, 2), А(І, 3), А(I,4)

30 NЕXТ I

Виведення одномірного масиву краще робити в рядок. Наприклад:

10 FOR I =1 ТO N : PRINT А(І): NЕXТ I

Двомірні масиви зручно виводити у вигляді таблиці. Наприклад, вивести масив А(N, М):

10 FOR I =1 ТO N

20 FOR J =1 ТO M

30 PRINT А (I,J);

40 NЕXТ J

50 PRINT

60 NЕXТ I

Після виведення чергового рядка масиву оператор PRINT (рядок 50) забезпечує повернення на початок нового рядка екрана.

Напишіть програми для розв'язування задач:

1. Створити і заповнити з клавіатури одномірний масив Х(Y) із заданою кількістю елементів. Вивести одержаний масив на екран.

2. Створити і заповнити постійними даними двомірний масив R(3,4). Вивести одержаний масив на екран.

3. Створити і заповнити випадковими цілими невід'ємними числами меншими 30 масив W(S, R) (S = 5, R = 3). Вивести одержаний масив на екран.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке масив, для чого служать індекси масиву?

2. Що спільного між рядком і масивом?

3. Що таке запис? Наведіть приклади записів?

4. Як створити масив випадкових чисел?

5. Скільки елементів має масив, описаний оператором DIM(15) ?

17. Робота з файлами

План

1. Робота з файлами послідовного доступу

2. Робота з файлами прямого доступу

& Література:

Шестопалов Є.А. Алгоритми і програми. Книга 2. Ст. 74-79.

4 Теоретичні відомості

Робота з файлами послідовного доступу

BASIC надає можливість читати інформацію з файлу для її обробки і результати обчислень записувати у файл.

Інформацію, яка зчитується з файлу або записується у файл, будемо називати спільним терміном «дані».

Для роботи з файлом його необхідно привести у стан, в якому можливий обмін даними з ним. Така процедура називається ініціалізацією або відкриттям файлу. За структурою файли даних поділяються на файли послідовного і прямого доступу.

При послідовному доступі дані читаються з файлу в тому ж порядку, в якому вони були в нього записані. Якщо є потреба прочитати дев'ятий запис, то доведеться спочатку прочитати перші вісім записів.

Прямий доступ дозволяє читати з файлу і записувати у нього дані незалежно від їх положення, без перегляду попередніх даних.

Якщо при кожному звертанні до файлу будуть використовуватись майже всі дані і нема потреби часто міняти їх зміст, то краще вибрати метод послідовного доступу. Прямий доступ до даних мас сенс у випадках, коли необхідно часто міняти зміст записів і переглядати їх у довільному порядку.

Для роботи з файлами послідовного доступу програма повинна виконувати такі операції:

1. Оголосити файл відкритим, зв'язати ім'я файлу з каналом введення-виведення.

Відкривається файл оператором OPEN.

2. Оголосити напрямок обміну даними:

INPUT — читання з файлу на диску у програму, яка знаходиться в оперативній пам'яті;

OUTPUT — запис даних із програми, яка знаходиться в оперативній пам'яті, у файл на диску.

3. Переслати дані оператором PRINT із програми у файл або оператором INPUT із файлу у програму.

4. Закрити канал введення-виведення, зв'язаний з файлом, за допомогою оператора CLOSE.

Відкриття файлу для введення або виведення даних робиться за допомогою команд:

OPEN "ІМ'Я" FOR INPUT AS FIILE # N – читання даних а файлу; OPEN "ІМ'Я" FOR OUTPUT AS FIILE # N – запис даних у файл.

Тут # N – номер каналу зв'язку (N – ціле число від 1 до 6); ІМ'Я – ім'я файлу з будь-яким розширенням (рекомендується застосовувати розширення DAT).

При виконанні команди запису система шукає файл із заданим іменем. Якщо такий файл знаходиться, то в нього записуються нові дані, а старі щезають. Якщо файл із заданим іменем не знаходиться, то система створює вказаний файл.

Якщо потрібно додати нові записи в кінець файлу і доповнений файл зберегти з указаним іменем, користуються оператором APPEND за взірцем:

OPEN "ІМ'Я" FOR APPEND AS FILE #N— дописування даних у файл.

Запис даних у файл:

Сформуємо файл klas.dat і запишемо у ньому по 1-му каналу зв'язку 10 прізвищ учнів.

10 OPEN "klas.dat" FOR OUTPUT AS #1 :

20 FOR I = l TO 10

30 INPUT "Введіть прізвище учня "; A$
40 PRINT #1,A$

50 NEXT I
60 CLOSE #1.

Після виконання цієї програми у каталозі, з якого завантажено BASIC, сформується файл klas.dat (команда 10) і в нього послідовно по каналу 1 запишуться 10 прізвищ, набраних з клавіатури (команди 30 і 40). Після закінчення вводу даних файл klas.dat закриється командою 60.

Дані, які передаються у файл за допомогою одноразового виконання оператора PRINT (команда 40), називаються записом. Таким чином, сформований файл klas.dat складається з послідовності 10 записів.

Читання даних із файла:

Нехай у каталозі є файл klas.dat. Прочитаємо з нього і виведемо на екран 10 прізвищ учнів.

10 OPEN "klas.dat" FOR INPUT AS #2

20 FOR I = l TO 10

30 INPUT # 2, A$

40 PRINT A$

50 NEXTI

60 CLOSE #2

У наведеному прикладі відривається вже існуючий файл klas.dat командою 10, із нього читається по каналу 2 черговий запис командою 30 і виводиться на екран командою 40. Команда 60 закриває файл.

Коли кількість записів у файлі невідома, можна читати його до появи ознаки кінця файлу за допомогою оператора:

IN EOF(N) THEN NR

Тут N – номер каналу зв'язку; NR — номер рядка програми, на який буде здійснюватися перехід при появі ознаки кінця файлу.

Нехай є необхідність заповнити масив TABL із файлу послідовного доступу infor.dat, кількість записів у якому не перевищує 100.

10 DIM TABL(l00)

20 OPEN "infor.dat" FOR INPUT AS #1

30 I = 0

40 IF EOF(1) THEN 80

50 I = I+1

60 INPUT #1,ТАВЦІ)

70 GOTO40

80 PRINT "Кінець файла"

90 PRINT "Зчитано" ; І; "записів"

100 CLOSE #1

Напишіть програми для розв'язування задач:

1. Створити файл послідовного доступу, в який помістити 20 жіночих і чоловічих імен. Зі сформованого файлу вивести на екран всі імена, які починаються з літери А.

2. У створеному в задачі 1 файлі розсортувати записи за алфавітом. Записати новий файл, вивести на екран усі його записи.

3. Записати у файл послідовного доступу 20 натуральних чисел не більших від 100, використовуючи генератор випадкових чисел. Після заповнення файлу знайти у ньому найбільше число і номер його запису.

Робота з файлами прямого доступу

Уся інформація у файлах прямого доступу зберігається тільки у символьному вигляді.

Файл прямого доступу характеризується тим, що потрібний запис можна одержати з файлу, знаючи тільки його номер і довжину запису. При роботі з файлами прямого доступу необхідно, щоб записи мали встановлену довжину.

Переваги, які мають файли прямого доступу, досягаються за рахунок обмежень, яким повинні відповідати дані у файлі. Але вони використовують дисковий простір не економно.

Запис даних у файл:

Для запису даних у файл прямого доступу програма повинна виконати п'ять операцій:

1. Оголосити файл відкритим, зв'язати ім'я файлу з каналом введення-виведення. Відкривається файл оператором OPEN. Відсутність операторів INPUT, OUTPUT, APPEND розуміється транслятором BASIC як робота з фатом прямого доступу.

2. Розмітити буфер в оперативній пам'яті під поля запису необхідної довжини. Якщо довжина запису не вказана явно, то вона матиме. 128 байт. Поля буфера розмічаються оператором FIELD, кожному полю ставиться у відповідність своя змінна.

3. Заповнити буфер даними. Буфер заповнюється операторами LSET або RSET. Оператор LSET розміщає дані, починаючи з лівого краю, все інше заповнює пробілами. Оператор RSET розміщає дані, починаючи з правого краю, все інше заповнює пробілами.

4. Переслати дані з буфера у файл оператором PUT.

5. Закрити канал введення-виведення, зв'язаний з файлом, за допомогою оператора CLOSE.

Розглянемо приклад, у якому в файл прямого доступу spisok.dat запишемо прізвища та імена п'яти учнів:

10 OPEN "spisok.dat" AS #1 відкривається файл spisok.dat і він зв'язується для обміну даними з каналом 1.

20 FIELD #1, 15 AS F$, 10 AS 1$ розмічається буфер для поля змінної F$ на 15 байт і змінної F$ на 10 байт.

30 FORI=1T05

40 INPUT "Введіть прізвище ", А$ 40-70 заповнюються відповідні змінні поля буфера.

50LSETF$ = A$

60 INPUT "Введіть ім'я ",В$

70LSETI$ = B$

80 PUT #1 зміст заповненого буфера пересилається у файл.

90NEXTI

100 CLOSE #1 файл закривається

Ця програма в буфер завдовжки 128 байт буде поміщати 25 байт корисної інформації (15 – прізвище, 10 – ім'я). Залишок не використовується і заповнюється пробілами.

Щоб встановити необхідну довжину буфера, досить у попередній програмі рядок 10 записати так:

10 OPEN "spisokdat" AS #1 LEN = 25

Читання даних а файла:

Для читання даних із файлу прямого доступу програма повинна виконати п'ять операцій:

1. Оголосити файл відкритим, зв'язати ім'я файлу з каналом введення-виведення. Відкривається файл оператором OPEN. Необхідно, щоб була вказана така ж довжина буфера, як при записі у файл.

2. Розмітити буфер між полями запису. Кожному полю ставиться у відповідність деяка змінна. Розмітку буфера треба робити таку ж, як при запису у файл.

3. Переслати необхідний запис із файлу у буфер. Це виконується оператором GET #N, Z. Тут N – номер каналу, Z – номер запису.

4. Опрацювати дані з буфера. Наприклад, вивести їх на екран.

5. Закрити канал введення-виведення, зв'язаний з файлом, за допомогою оператора CLOSE.

Розглянемо приклад, у якому із файлу прямого доступу spisok.dat читаються прізвища та імена 2-го і 5-го студентів:

10 OPEN "spisok.dat" AS #1 LEN « 25 відкривається файл spisok.dat. Він зв'язується для обміну даними з каналом 1. Довжина буфера 25 байт.

20 FIELD #1,15 AS F$, 10 AS I$ розмічається буфер для поля змінної F$ на 15 байті змінної I$ на 10 байт.

30 GET #1,2 читається з файла в буфер 2-й запис.

40 PRINT P$, I$ виводиться на екран 2-й запис.

50 GET #1,5 читається з файла в буфер 5-й запис,

60 PRINT F$, I$ виводиться на екран 5-й запис.

70 CLOSE #1 файл закривається.

Напишіть програми для розв'язування задач:

1. Створити файл прямого доступу, в який записати прізвища, імена та по батькові 5 учнів. Зі сформованого файлу вивести на екран усі прізвища, які починаються із заданої літери.

2. Зі створеного в задачі 1 файлу вивести на екран записи про учнів, імена яких починаються на задану літеру.

Питання для самоконтролю:

1. Які дані зберігаються у файлах прямого доступу?

2. Які обмеження накладаються на записи у файли прямого доступу?

3. Які переваги файлів прямого доступу?

4. Яка послідовність дій при запису даних у файл прямого доступу?

5. Якою командою відкривається файл прямого доступу?

6. Яке призначення оператора FIELD?

7. Для чого використовуються оператори LSET і RSET?

8. Якою командою зміст буфера пересилається у файл?

9. Якою командою змінити довжину буфера?

10. Яка послідовність дій при читанні даних із файла?

11. Яким операторам відкривається файл?

12. Для чого використовуються канали зв'язку?

13. Яким оператором читаються дані із файлу?

14. Яким оператором записуються дані у файл?

15. Як ви розумієте термін «файл послідовного доступу» ?

16. Якою командою закривається файл? .

18. Робота з графікою в Basic

План

1. Колір в текстовому режимі.

2. Графіка точками.

3. Графіка прямими.

4. Графіка колами та еліпсами.

& Література:

Шестопалов Є.А. Алгоритми та програми. Ст. 80-89.

4 Теоретичні відомості

Колір в текстовому режимі

Оператор COLOR S,F,R дозволяє виводити на екран ТЕКСТОВУ інформацію в кольорі.

Він дозволяє надавати визначені кольори основним символам (S), фону (F) і «рамці» (R).

Кеди кольорів;